Парадоксально, але факт: кількість мисливців на Полтавщині збільшується при суттєвому... скороченні числа тих, хто реально сприяє відтворенню дичини, примноженню фауни краю. Адже, як повідомив, відповідаючи на запитання кореспондента «України молодої» на засіданні Полтавського прес-клубу реформ голова обласної ради Українського товариства мисливців і рибалок Костянтин Боровик, за кілька останніх років у регіоні припинили своє членство у товаристві більше п'яти тисяч чоловік. Тож тепер із 32 тисяч мешканців області, котрі придбали й легалізували вогнепальну зброю, лише 15 тисяч мають квиток члена УТМР.
Неважко здогадатися, що такий «відплив» з однієї з наймасовіших громадських організацій почався після лібералізації вітчизняного законодавства, яке забороняє «прив'язувати» людину до того чи іншого об'єднання. Надання можливостей для справді добровільного вибору в демократичному суспільстві — то святе. Як і боротьба з будь-якою монополією, безальтернативністю... Та чи є альтернатива турботі про ту ж таки звірину, птаство, передусім з боку тих, хто чатує на них iз рушницею у наших лісах, на полях і болотах?
За словами Костянтина Боровика, скорочення надходжень від членських внесків після виходу з УТМР багатьох мисливців призвело до того, що сьогодні майже всі зібрані в такий спосіб кошти доводиться використовувати на більш ніж скромну зарплату працівників мисливських господарств. За таких умов підгодовувати диких тварин узимку доводиться, в основному, за рахунок спонсорів — «кормовий» внесок останніх у грошовому еквіваленті за минулий рік на Полтавщині становив близько 200 тисяч гривень.
Хоча йдеться, зрозуміло, насамперед про корм, «добутий» керівниками тих же таки мисливських господарств на полях сільськогосподарських підприємств за домовленістю з їхніми провідниками. Без такого суттєвого доважку до раціону (УТМРівці області в 2003 році заготовили кормів загалом на 350 тисяч гривень) більшість найцінніших представників фауни просто загинули б від голоду. Водночас домовлятися зі згаданими спонсорами після реформування колишніх колгоспів на засадах приватної власності стає все важче. Колгоспного, «гуртового-чортового», вже фактично нічого не залишилося. «Нічийними», залишеними напризволяще, можуть стати лише дикі тварини, на яких полюватимуть «безприв'язні» не стільки до відповідного товариства, скільки до будь-якої відповідальності за братів наших менших мисливці.