Сергій Шолох: Мене мали закрити в камері і «готувати» до серйозної розмови

       Після того, як стараннями влади радіо «Континент» нарешті замовкло (спроби заткнути рота маленькій, але гордій радіостанції противники «розгулу демократії» чинили вже не раз), українські слухачі фактично втратили можливість слухати на FM-хвилях «ворожі» голоси — «Свободу», Бі-Бі-Сі, «Німецьку хвилю» тощо. А директор багатостраждального радіо Сергій Шолох тепер змушений переховуватися від переслідувань за кордоном. Бо, як з'ясувалося, перед припиненням трансляції «Континенту» пан Шолох відмовився перейти на інших бік барикад... Про погрози, які спонукали його залишити Україну, Сергій детально розповів в інтерв'ю «УМ», надісланому електронною поштою.

      — Сергію, ти виїхав з України, відчуваючи евентуальну небезпеку чи почувши якісь прямі погрози на свою адресу? Хто і чим тобі погрожував?

      — Я виїхав тому, що мене попередили: у випадку початку трансляції «Свободи» буде кінець і мені, й радіо «Континент». Це мені заявили прямим текстом Валерій Воротнік (редактор колись опозиційної, а нині вірної СДПУ(о) черкаської газети «Антена». — Ред.) і Марія Самбур (колишній адвокат Шолоха, а тепер особа, теж наближена до «об'єднаної» партії. — Ред.). Перед тим, близько 20-ї години в суботу, 21 лютого, біля мого будинку мене намагалися затримати двоє представників міліції (так вони представились). Я втік, сховався за кущем у дворі. А наступного дня зустрівся зі своїм «джерелом» у міліції Печерська, яке порадило мені невідкладно тікати за кордон. Цей чоловік пояснив, що мене планують закрити до понеділка в камері й «готувати» до серйозної розмови, тобто лупцювати, не давати спати, їсти тощо. А в понеділок, за його словами, мені мали зробити певну пропозицію.

      — Що саме пропонували тобі в розмові Воротнік і Самбур в обмін на відмову від трансляції радіо «Свобода»? Вони представилися як посланці АП, Медведчука чи ще когось? Ти був раніше знайомий з редактором «Антени»?

      — Воротнік і Самбур сказали, що зможуть «розрулити» ситуацію, але я маю працювати разом із ними. Вони не казали, що представляють чиїсь інтереси, але я і так знаю, на кого вони працюють.

      З Валерієм Воротніком я познайомився, коли їздив у Черкаси пару років тому з «Хартією-4». Але ми ніколи не були друзями, бачилися разів 7-8. Передостання зустріч відбулася 15 вересня минулого року в кафе «Корсар» на Подолі. При цьому були присутні Марія Самбур і Віктор Бояров (адвокат померлого члена «банди перевертнів» Ігоря Гончарова. — Ред.). Обговорювали створення «Бюро журналістських розслідувань». Мене запросила туди пані Марія, але мети зустрічі я не знав: вона сказала, що має нові матеріали по Гончарову, тому я й прийшов. Матеріалів я так і не побачив, але основним їх «постачальником» був саме Бояров. Воротнік запропонував сценарій, за яким Олександр Волков передав Юрію Кравченку наказ Кучми усунути Георгія Гонгадзе. А Кравченко нібито, не перевіривши легітимності цього розпорядження, його виконав. Таким чином «здавали» Волкова і Кравченка, відбілюючи Кучму. Потім, ближче до літа, головним «замовником» мав стати Євген Марчук (який тоді обіймав посаду секретаря РНБОУ. — Ред.), але деталей Воротнік не пояснив. І сказав, що якщо ми згодні на таку схему, то він іде до Сергія Васильєва (голови інформаційного управління при АП. — Ред.) отримувати конверт із грошима. Того ж дня треба було розпочати озвучувати цю схему на «Континенті», а потім її з посиланням на нашу радіостанцію й Бюро журналістських розслідувань мали підхопити всі СДПУ(о)шні ЗМІ. До слова, крім уже згаданих осіб, засновником «Бюро» мав стати Володимир Бойко, але він на зустріч не приїхав. А я тоді «м'яко» уникнув подальших подій, не сказавши «ні».

      Цього разу Самбур та Воротнік знову запропонували співпрацю, внаслідок якої в ефірі «Континенту» мали з'явитися нові інформаційні програми, в яких поступово мало наростати невдоволення західними голосами, тому що вони, мовляв, шкодять міжнародному іміджу України, начебто за російським замовленням. На початку літа ми мали припинити співпрацювати із цими радіостанціями, мотивуючи це національними інтересами, і в певний момент «розчаруватися» в опозиції.

      Розмова з Валерієм та Марією відбулася у позаминулу середу, 25 лютого, в «Барабані». Категорично спростовуючи сказане Нестором Шуфричем у четвер «Громадському радіо», наголошую: я тоді не просив Воротніка про допомогу, це брехня. Я був здивований, що Самбур прийшла не одна. У той день вона мені подзвонила і сказала, що має до мене дуже серйозну розмову (до цього ми не спілкувалися кілька місяців). Марія наполягала, щоб я приїхав до неї в офіс на Інститутську, та я категорично відмовився, бо вже тоді переховувався у друзів. Я сам назвав час і місце зустрічі, пояснивши, що маю там бути для інтерв'ю «Пост Поступу» (так воно й було), потім подзвонив журналістам і дипломатам, попросив їх попити там пиво в цей час.

      Через хвилину після того, як з'явилися Воротнік і Самбур, до «Барабана» зайшли двоє оперів, які протягом усієї нашої розмови, що тривала півтори години, просиділи за іншим столиком, п'ючи мінеральну воду. Мої співрозмовники сказали, що, якщо я погоджусь на їхні пропозиції, вони знімуть усі проблеми — мої та «Континенту», — а також допоможуть виграти величезну сатисфакцію в суді. На моє запитання, скільки має тривати така співпраця, Воротнік відповів, що як мінімум 5 років, а краще — до кінця дії ліцензії, яку вони мені зроблять через голову Нацради з питань телебачення й радіомовлення Бориса Холода.

      Я сказав, що дуже втомився, що морально спустошений і хочу піти з бізнесу, що не хочу мати справу з журналістикою і політикою ні в якому разі, і мені байдуже, що вони будуть робити з «Континентом». Мені, мовляв, хочеться тільки отримати реальні гроші за станцію, а та «величезна сатисфакція» хай потім дістанеться комусь іншому.

      Домовилися зустрітись через тиждень, але я вже під час розмови чітко зрозумів, що не помилився, придбавши за годину до того квиток на суботу. А ввечері у п'ятницю «Континент» почали глушити. Потім, переконавшись, що наш американський трансмітер зовсім заглушити не вдасться, вони пішли на бандитський погром.

      — Чому «Континент» не мав дозволу на частоту мовлення, власне, чому він її не викупив?

      — Згідно із законом, термін дозволу на використання частоти дорівнює терміну дії основної ліцензії, тож це питання теж розглядається в суді, комплексно. Ми не могли отримати дозвіл на частоту, не маючи на руках ліцензії Нацради.

      — За яких умов та обставин ти можеш повернутися в Україну? А якщо таких умов не буде?

      — В Україну я повернусь обов'язково, але тільки з перемогою. Якщо Кучма мені особисто пообіцяє недоторканність і підтвердить це поновленням мовлення «Континенту» та кримінальним покаранням винних у припиненні трансляції, я повернусь. Але біда в тому, що Кучма не є Президентом — він ніхто. Президентом України давно вже є Віктор Медведчук. Кучма — його маріонетка. Якби Л. Д. не скасував указ про звільнення глави своєї Адміністрації в передостанній день перебування у Баден-Бадені, то чутки про його летальний кінець стали б реальністю.

      Я впевнений, що повернусь, бо режим підписав собі вирок, позбавивши еліту нації права на отримання інформації. Аудиторія «Континенту» — непрості люди, це майже мільйонна елітна армія, яку я дуже люблю і поважаю. Режим не усвідомлює, що зробив фатальний крок.

      — З чого зараз складаються твої дні, що ти робиш, як реагуєш на події довкола «Континенту» в Україні та у світі?

      — Мої будні складаються із зустрічей з європейськими політиками та дипломатами. Роз'яснюю їм ситуацію зі свободою слова в Україні, розповідаю про проблеми «Континенту». А ще ходжу по крамницях... Це дуже сумно — починати життя з нуля. Треба все купувати, від солі й перцю до простирадл. Не розумію, навіщо це, адже дома все є...

      Те, що відбувається навколо «Континенту», — це дикість, так можуть діяти лише дикуни. Мабуть, українська влада і є такою, але ж народ-то нормальний! Допоки він таке терпітиме? Західні політики і прості люди реагують на це значно критичніше. Минулої п'ятниці я мав зустріч зі студентами й інтелігенцією — вони шоковані тим, що в нас твориться.