Настрій Лазаренка покращився

      Суд над колишнім Прем'єр-міністром України Павлом Лазаренком знову переноситься. Як уже повідомляла «УМ», розгляд справи Павла Івановича, якого американська влада звинувачує у відмиванні щонайменше 114 мільйонів доларів, мав розпочатися 17 лютого, потім пересунувся на 1 березня, далі — на 8-ме, 10-те і тепер уже на 15-те число першого місяця весни. Саме останню дату  «закріпив» на досудовому засіданні за участю сторін процесу суддя федерального суду Сан-Франциско Мартін Дженкінс.

      Тим часом, як повідомляє інтернет-видання «Українська правда», захист Лазаренка домігся, аби присяжним демонстрували не відеоплівку, а лише «брошуру» з видами маєтку в околицях Сан-Франциско, який наш екс-Прем'єр придбав у зірки Голлівуду Едді Мерфі за 6,7 мільйона доларів. На думку адвокатів Лазаренка, відеопоказ «міг би необгрунтовано настроїти присяжних проти їхнього клієнта».

      Що ж до причини енного перенесення слухань, то, за словами судді Дженкінса, у нього залишається ще низка питань до захисту й обвинувачення, не прояснивши які, він не зможе приймати компетентні рішення по ходу процесу. Власне, головним завданням досудових слухань була спроба визначити, чи може обвинувачення використовувати як доказову базу вирок Швейцарського суду, згідно з яким Павла Лазаренка було заочно визнано винним у відмиванні коштів. Зрештою Мартін Дженкінс виніс однозначне рішення: «Заборонити прокуратурі США використовувати умовне визнання Лазаренком провини, робити посилання на дане визнання й навіть згадувати про нього під час судових слухань».

      «Таким чином, суд фактично визнав більшу частину доказової бази, зібраної обвинуваченням, такою, що не має юридичної сили. Адже, окрім цього вердикту Швейцарського суду, в обвинувачення немає жодного реального доказу, який міг би підтвердити факт відмивання коштів моїм підзахисним», — цитує адвоката екс-прем'єра Деніела Горовіца управління інформаційного забезпечення партії «Громада», яку очолював Павло Іванович. Як стверджує Горовіц, суд ухвалив таке рішення з огляду на те, що «Лазаренко змушений був визнати себе винним і погодитись на умовний вирок швейцарського суду, аби зняти питання щодо його можливої екстрадиції зі США до Швейцарії». Річ у тому, що між Україною і Швейцарською Конфедерацією діє договір про екстрадицію, згідно з яким лідера «Громади» могли б віддати у руки українських каральних органів, а згідно з наступним пунктом, який спонукав суддю Дженкінса до саме такого рішення, «Павло Лазаренко перебував у опозиції до чинного режиму, його переслідували за політичні погляди, на його життя було вчинено два замахи, а тому його екстрадиція в Україну могла б обернутися застосуванням проти нього тортур і фізичним знищенням». Отже, «зізнання Лазаренка у вчиненні протиправних дій було не добровільним, а зробленим під загрозою фізичного знищення, а тому в демократичній державі не може бути визнаним як судимість».