Потрапивши до цього міста, мимоволі пригадала назву старого детективу: «Побачити Лондон і померти». Помирати, звісно, не хотілося. А приїхати сюди знову — варто про це мріяти. Було здивування: дивним чином сформовані стереотипи засвідчували про неповторність Парижа, неймовірність Нью–Йорка чи непотопність Венеції, але якось надто похмуро–туманно говорили про Лондон. А краса цього ґрунтовного й дещо зверхнього міста вразила. Попри щось визначне, хотілося фотографувати просто будинки. Але швидко зупинилася: знімка був вартий щонайменше кожен п’ятий...