Поняттям contemporary art в українському медіа–просторі зловживають так само затято, як і терміном «постмодерн». Окремі журналісти відносять до нього усе, що твориться у наш час, інші — те сучасне мистецтво, яке є соціально значущим, є й ті, що асоціюють вітчизняне contemporary art винятково з діяльністю PinchukArtCentre. Знаходяться й такі арт–критики, які називають безперечними представниками сучукрарту лише два мистецькі об’єднання — харківську галерею–лабораторію «SOSка» та київську революційну групу «Р.Е.П.». Микола Рідний, Ганна Кривенцова, Сергій Попов — ці троє митців відстоюють простір сучасного мистецтва в Харкові. «SOSка»— це без жодного перебільшення, звичайнісінька сільська хатинка, побілена й обплетена виноградом. Ще зовсім недавно на одній із передніх стін хатки розміщувалася велика фотографія оголеного Бориса Михайлова із серії «Я не я» — «SOSка» була одним із майданчиків «Боб–фесту».
— Раніше тут жила звичайна сім’я, — розповідає про історію диво–галереї Коля Рідний. — Згодом будинок перейшов до однієї будівельної корпорації і довго стояв пусткою. Можна сказати, що ми з друзями його самозахопили.
— «SOS» — це «допоможіть сучасному мистецтву!»? — запитую Рідного на початку нашої розмови.
— Так. Нам хотілося голосно заявити про феномен молодого покоління в українському мистецтві.

Чоловіків майже нереально відірвати від екрана телевізора у двох випадках — коли транслюється футбол або показують кліп сексуальної дівочої групи. Зваживши на попит красунь із примітивними текстами пісень, музичні продюсери один за одним почали запускати подібні проекти. Штамповками або, як кажуть у народі, «поющими трусами» вийшли «Серебро», «Фабрика», «Арктика», «СМС», XS, «Закльопки», «Гарячий шоколад». Щоб досягти популярності, як у Spice Girls чи The Sugababes, цим дівчаткам не вистачає: а) харизми, б) талановитих продюсерів, с) працездатності. І лише одне дівоче тріо, яке за дев’ять років змінювало склад 12 разів, періодично оголошувало про розпад, провокувало скандали і плітки, досі тримає планку найдорожчої, найпопулярнішої і найсексуальнішої групи в країнах СНД. Композитор Костянтин Меладзе і музичний продюсер Дмитро Костюк проект «ВІА Гра» придумали у бані як іграшку для розваги. Поступово за чоловічими мірками виробили ідеальний колектив. У групі має бути шатенка, блондинка і брюнетка. Бажано вчорашня або завтрашня міс краси з досконалими пропорціями, спокійна в житті й розкута на сцені, чарівна, щоб мала вигляд недоступної, щоб не пила і не курила, наркотиків не вживала, з чоловіками публічно не гуляла, багато працювала і завжди усміхалася.

Про неї ходить слава як про вульгарну, нахабну, розмальовану, довгоногу і спокусливу співачку. Хто дивився фінал національного відбору на «Євробачення–2009», той з її виступу міг зробити ті ж самі висновки. У російських виданнях навіть писали, що Україну на конкурсі представлятимуть «довгі ноги і пухкі губи». Але все це виявляється «лободою», коли зустрічаєшся вживу зі справжньою Світланою Лободою. Ще тижня не минуло з моменту її перемоги у фіналі, як співачка створила нову концепцію виступу, новий імідж, нові декорації та поставила перед собою дещо іншу мету. Побачити все від «а» до «я» не дозволено нікому. «На моїх репетиціях буде тільки команда. Жодної «нишпорки» не допущу. Це має бути сюрприз не тільки для Європи, а й для України. На «Євробаченні» ми зірвемо весь світ. Не помітити Україну в Москві буде нереально», — заанонсувала про початок підготовки королева епатажу , представниця України на «Євробаченні—2009» Світлана Лобода.

У березні подій, присвячених пам’яті Тараса Шевченка, традиційно вистачає. Як офіційних, так і тих, що залишаються поза ефіром провідних телеканалів, але мають неабиякий суспільно–значущий ефект. До останніх варто віднести і позавчорашню акцію в Національному музеї літератури «Сон» Т. Г. Шевченка в розверстому просторі «проклятих років» української історії. Постмодерне прочитання». Свого Кобзаря представили студенти 4–го курсу Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка–Карого (художній керівник — Михайло Яремчук) та їхній старший колега, заслужений артист України Володимир Смотритель (художній керівник Хмельницького монотеатру «Кут»). І якщо Смотритель — актор досвідчений і загартований не одним сценічним майданчиком, у тому числі й за кордоном, то студентам довелося сповна пізнати зміст афоризму «грудьми на амбразуру».