На нари — Кучму й Литвина!

«УМ» уже повідомляла, що на минулому тижні народний депутат від БЮТ Григорій Омельченко звернувся до Генпрокурора з депутатським запитом «Про порушення кримінальної справи та притягнення до відповідальності державних діячів та посадових осіб, у діях яких є ознаки злочинів, у тому числі, підбурювання і замовлення викрадення журналіста Георгія Гонгадзе, що спричинило його вбивство».

Депутат Омельченко надав «Україні молодій» копію свого запиту на ім’я Генпрокурора Медведька, в якому він детально розписує злочини, ймовірно вчинені Кучмою ще з 1993 року (коли він перебував на посаді Прем’єр–міністра) і до завершення його президентських повноважень. Наприкінці запиту депутат Омельченко вимагає від Генпрокуратури порушити проти Леоніда Кучми кримінальну справу за ознаками злочинів, передбачених... аж шістнадцятьма статтями Кримінального кодексу! За ознаками злочину, передбаченого двома статтями КК — ч.4 ст.27 і ч.3 ст. 146 (підбурювання до викрадення Георгія Гонгадзе, що спричинило тяжкі наслідки — його вбивство), народний депутат вимагає порушити кримінальну справу ще й стосовно Володимира Литвина — колишнього керівника Адміністрації Президента, а нині спікера Верховної Ради. Нагадаємо, що назву запиту Омельченка із певним невдоволенням змушений був публічно зачитати під куполом ВР особисто спікер Володимир Литвин.

На 25–ти сторінках запиту депутат Омельченко детально нагадує ознаки злочинів вказаних державних діячів, упродовж років встановлених зокрема і Тимчасовою слідчою комісією ВР із розслідування обставин убивства журналістів Гонгадзе, Александрова, посягання на життя народного депутата Єльяшкевича та фактів порушень можновладцями Конституції і законів України. Комісія ця була створена в 2002 році, і очолював її саме Григорій Омелянович.

Звісно, в запиті центральне місце відводиться резонансній справі Гонгадзе. Тим більше, що півтора місяця тому на черговій сесії Парламентської асамблеї Ради Європи було прийнято Резолюцію №1645 (2009) «Розслідування злочинів, імовірно вчинених високими посадовими особами під час правління Кучми в Україні — справа Гонгадзе, як показовий приклад». Депутат нагадує Генпрокуророві, що ПАРЄ «дуже стурбована відсутністю прогресу в притягненні до відповідальності тих, хто замовив і організував убивство Георгія Гонгадзе», адже «справу не можна вважати завершеною, допоки замовники й організатори не постануть перед судом, так само як і безпосередні виконавці злочину».

Отже, нардеп Омельченко хронологічно чітко нагадує Генпрокуратурі про звернення в 2002 році до очолюваної ним ТСК удови журналіста Мирослави Гонгадзе із заявою про злочин, вчинений Президентом Леонідом Кучмою, головою АП, а нині спікером ВР Володимиром Литвином, екс–керманичем МВС Юрієм Кравченком (нині покійним) та екс–головою СБУ Леонідом Деркачем. Того ж року до ТСК звертався із заявою про злочин вищезгаданих осіб і екс–майор Управління державної охорони Микола Мельниченко, який «писав» розмови у президентському кабінеті під диваном. Нагадує депутат і про те, що записи Мельниченка визнали достовірними і такими, що не піддавалися монтажу, експерти американської компанії «Бек Тек» (експерт Брюс Кеніг). До того ж ще у вересні 2005 року тодішній голова СБУ Олександр Турчинов заявляв, що автентичність записів за дорученням Генпрокуратури підтвердили й експерти СБУ. Нагадаємо, що нині у ГПУ чекають на результати останньої незалежної міжнародної експертизи записів Мельниченка, у чіткій відповідності до законодавства України. От тільки уряд на чолі з Тимошенко та віце–прем’єром Турчиновим не поспішає фінансувати цю експертизу.

Але не справою Гонгадзе єдиною. У запиті депутат Омельченко нагадує Генпрокуророві аж 1993 рік. Саме тоді за письмовим клопотанням голови Донецького міськвиконкому Звягільського та письмовою вказівкою Прем’єр–міністра Кучми німецькій фірмі «Варекс» було перераховано 12 млн. марок ФРН із Державного валютного фонду України. Згодом гроші опинилися на закордонних валютних рахунках окремих громадян України із відомими прізвищами.

Окрім того, Григорій Омельченко вбачає ознаки злочинів у діях Кучми й у пособництві екс–Прем’єр–міністру Павлові Лазаренку. Зокрема, у привласненні й розтрачанні державних валютних коштів в особливо великих розмірах, відмиванні грошей за кордоном, одержанні хабарів в особливо великих розмірах, зловживанні владою і службовим становищем та у службовій недбалості.

Депутат Омельченко також нагадує Генпрокуророві ще одну подію 2002 року — резонансну постанову судді Апеляційного суду Юрія Василенка про порушення кримінальних справ щодо Президента Кучми. Тоді саме Генпрокуратура (а саме заступники Генерального прокурора — Шокін та Кудрявцев) зробила все можливе, щоб не допустити притягнення Кучми до кримінальної відповідальності. Що й казати, якщо Різницька, не маючи на те законних підстав, подавала на постанову судді Василенка касаційну скаргу до Верховного Суду.

Що ж, запит депутата вже на столі у Генерального прокурора Олександра Медведька, і у Різницької є всі шанси для того, щоб спокутувати тяжкі гріхи свого беззаконня. Чи може керманичі Генпрокуратури укотре продемонструють власну «безхребетність»?