З доброї волі й без грошей

Мистецька скарбниця України поповнилася 119 картинами відомих українських художників минулого століття, серед яких — Мирон Левицький, Олекса Грищенко, Василь та Микола Кричевські й інші. Свою приватну колекцію, яку експерти оцінили в 850 тис. доларів, нашій країні передала громадянка Канади Галина Горюн–Левицька. Презентація цієї збірки в Українському домі, як і має бути в таких випадках, була витримана в піднесено–урочистій тональності — відвідувачі на чолі з міністром культури Василем Вовкуном, оглядаючи експозицію, були дуже щирими у своїх оцінках, серед яких домінувало зовсім не протокольне «Потрясаюче!». Але щоб ці компліменти прозвучали, щоб картини українців повернулися на Батьківщину, а нащадки художників отримали можливість їх побачити, деяким людям довелося продемонструвати, що справжній патріотизм і розмови про нього — це дві великі різниці.

Першою тут варто згадати, власне, Галину Горюн–Левицьку. Канадку українського походження, дружину художника Мирона Левицького, яка збирала ці полотна протягом багатьох десятиліть. Критерієм її особистого відбору був не лише художній рівень полотен, а й належність авторів до касти українців, яких волею долі розкидало по світах. Як відомо, таких творчих пілігримів радянська влада без будь–яких сантиментів викреслювала з мистецтвознавчої літератури й довідників, їхні картини вилучали з музеїв. Тому цінність зібрання Галини Горюн–Левицької важко переоцінити не лише в мистецькому, а й в історичному контексті. (До речі, нещодавно Президент України Віктор Ющенко «за високий акт благодіяння на ниві збереження мистецько–культурної спадщини» нагородив Галину Горюн–Левицьку орденом княгині Ольги ІІІ ступеня).

Другий герой цієї історії — директор Національного музею імені Андрея Шептицького (Львів) Ігор Кожан. Саме він протягом двох із половиною років вів діалог із пані Галиною, а коли з’ясувалося, що згода є, але грошей для того, щоб відрядити українського представника до Канади, немає, знайшов мецената, який оплатив закордонне відрядження голові державної Служби контролю за переміщенням культурних цінностей Юрієві Савчуку. До речі, фінансовий бік справи — чи не найпарадоксальніший на шляху до цього хепі–енду. За словами міністра Василя Вовкуна, Державна служба контролю за переміщенням культурних цінностей цього року може розраховувати... аж на 15 тис. гривень із бюджету. Звісно, з такою сумою повертати цінності можна лише з допомогою спонсорів.

Як розповів сам Юрій Савчук, упаковували і транспортували картини також власними силами. Автором більшості 77 полотен збірки є сам Мирон Левицький. За словами Ігоря Кожана, цього художника ми ще маємо відкрити для себе, оскільки він працював не лише як графік, а й розписав кілька церков. У колекції, яка тепер зберігатиметься в Національному музеї імені Шептицького, найвідоміші картини Левицького — «Бики при заході сонця», яку автор писав у Торонто і яка експонувалася в Парижі, «Богородиця», ілюстрації до «Енеїди» та інші. «Пані Галина передала це зібрання з умовою, що картини раз на п’ять років експонуватимуться протягом двох місяців у музеї імені Шептицького, — повідомив Юрій Савчук. — У Львові ця експозиція відкриється 13 грудня 2009 року, на День святого Андрія. Також ми плануємо показати колекцію в інших містах України».

ДО РЕЧІ

Антикварний дім «Дукат», який відкрився минулого тижня в Києві, для свого дебюту в мистецькому просторі України також обрав художника, який належить до представників української мистецької еміграції. Зараз тут експонується виставка «Українська одіссея» Василя Хмелюка. В історію українського мистецтва Хмелюк увійшов як перший український дадаїст та футурист. Картини художника зберігаються в музеях і приватних зібраннях Парижа, Стокгольма, Нью–Йорка, Люцерна, Філадельфії, Мюнхена, Львова, Торонто, Києва.