Віталій Шевченко: Для телеіндустрії питання мови уже не політичне, а економічне

Телебачення — це не лише картинка на блакитному екрані. Це потужний бізнес і безпосередні чи приховані засоби впливу на свідомість глядачів. Тому не треба сприймати, наприклад, заборону трансляції кількох російських каналів — «Первый канал. Всемирная сеть», «НТВ–Мир», РЕН–ТВ, TVCI та «РТР–Планету» як ущемлення демократії. Водночас варто активніше бити на сполох державникам, які повз вуха пропускають інформацію про зменшення частки української мови в ефірі вітчизняних телеканалів. Про усе це ми говоримо з головою Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Віталієм Шевченком.

— Віталію Федоровичу, зараз дуже багато говорять про ратифікацію Україною Європейської конвенції про транс­кордонне телебачення. Що реально може змінитися через кілька місяців, коли ми після проходження формальних процедур станемо повноправними її членами?

— Однією ногою Україна вже вступила в інформаційну Європу, ратифікувавши Конвенцію про транскордонне телебачення, а другу ще не переставила, оскільки ми чекаємо ухвалення рішення. Коли ми станемо повноправними партнерами європейської співпраці, ми позбавимося важеля адміністративного регулювання, яким повноправно і повноцінно користувалися довгі роки, не будучи членами конвенції. Ці важелі ми застосовували і до країн, які агресивно нав’язували нам свої програми. Ми повинні будемо всі випадки розглядати відповідно до європейських правил, які передбачають багатомісячні дотримання різних приписів, а не відмикання каналів, навіть якщо вони не адаптовані до наших умов і порушують наші правила. Водночас у нас ситуація відрізняється від тієї, яка є у країнах усталеної європейської демократії, — усе ще існують виклики для України. Ми взяли на себе підвищені зобов’язання, але стосовно країн, з якими в нас стосунки не врегульовані, нічого не змінилося. (Росія не є членом Європейської конвенції про транскордонне телебачення. — Авт.)

Напевно, ми змушені будемо відмінити так званий список дозволених зарубіжних каналів, який, до речі, з’явився не з нашої ініціативи, а на прохання нашої телеіндустрії. Зі списком кабельним операторам–провайдерам було легше орієнтуватися і знати, які канали можна розміщувати.

— Національній Раді з питань телебачення і радіомовлення не раз закидали звинувачення в політичній розправі над російськими каналами, які не включили у список дозволених на території України. Наскільки чітке розмежування у рішеннях Нацради питань політики і дотримання законодавства?

— Однозначно не можна тлумачити поняття «невиважена інформація» чи «упереджене тлумачення подій». Це дуже відносні критерії. Натомість є багато чітко виписаних норм, за якими ми маємо право пред’являти претензії компаніям, які є чи хочуть бути на нашому ринку. На жаль, є компанії, які готові робити додаткові витрати, щоб розміщувати цільовий продукт впливу на Україну.

Минулого року ми намагалися якомога повніше адаптувати зарубіжні програми до чинного українського законодавства, розуміючи, що це важче буде робити, коли ми ратифікуємо Конвенцію. І це викликало спротив більшості провайдерів програмної послуги, які не дуже дбали про наші національні інтереси. Але ми діяли правильно.

— На вашу думку, чи стояло б так гостро питання впливу російської телепродукції на нашого телеглядача, якби якіснішим був вітчизняний телеефір?

— Якість — це наріжний камінь. Та ж Європа свого часу подбала про комфортні умови для національного телевиробника, який створив повноцінний продукт. Ми цього не зробили. Ми ще 5 років тому не мали домінування в нашому ефірі національного виробника телерадіопрограм, і треба було виправляти ситуацію. До цього часу в українському законодавстві є стаття Закону «Про телебачення і радіомовлення», яка зобов’язує створювати певні пріоритети для національних мовників. Це буде складніше зробити у спільній Європі, яка діє за правилами європейської конвенції. Але наші проблеми переважно не звідти йдуть, не від тих країн, які підписали конвенцію. Наші проблеми з країн, які використовують можливості інформаційного впливу на людей заради нав’язування власних думок і дезінформування громадськості, подачі недостовірної інформації.

— Минулого тижня Нацрада задовольнила заявку каналу НТН на зменшення частки української мови в ефірі зі 100–відсоткової до загальноприйнятих 75 відсотків. Ще наприкінці минулого року відмовився від поетапного збільшення ефірної української мови телеканал ТЕТ, який брав на себе зобов’язання в 2010 році мати замість 75 відсотків — не менше 85. Як ви прокоментуєте таку тенденцію.

— Якщо з 15 загальнонаціональних каналів одні працюють за одними правилами, інші — за іншими, це уже не конкуренція. І Нацрада як регулятор мала зважати на цю обставину. Ми погодилися на зміни на НТН навіть не з першого разу. Можна було б і відмовити, посилаючись на те, що так первинно виписувалася ліцензія і з такими умовами канал перемагав на конкурсі. Але треба рахуватися і з тим, що одні будуть працювати в одних умовах, інші — в інших.

Проблема на телебаченні стосовно мови в іншому. Так найменша частка адаптованих фільмів для україномовного глядача у найпопулярнішого каналу «Інтер» — лише десять відсотків озвучені та продубльовані, а не протитровані. Майже така ж частина фільмів телеканалу «Україна» неросійського виробництва спочатку дубльовані або озвучені російською, а потім протитровані українською. І це зневага до українського глядача.

Насправді для індустрії питання мови вже не політичне, а економічне. Якщо ми говоримо, що хтось не додає української мови, то це не тому, що йому подобається інша мова. Просто канал або орієнтується на певний глядацький сегмент, або йому простіше закуповувати іноземну телепродукцію, або бракує власного продукту. І куди він іде? Туди, де найдешевше можна купити — на східний ринок, де якість приблизно та сама, що і в нас. І де легко можна це купити. На противагу хорошим західним програмам. Частково російськомовне заповнення телеефіру — це відрижки нашого непростого часу, особливо в умовах кризи, яка лупонула добре і по телебаченню, і по радіо. Зараз же всі медійні проекти і штати скорочують.

— Національна рада не пробувала змінити ситуацію стосовно частки української мови в ефірі законодавчо?

— Зробити це дуже складно. Показовим є те, що донині діє закон про мови Української РСР — республіки, яка розвалилася майже два десятиліття тому. Якщо зачіпати питання мови навіть у законі про телебачення і радіомовлення, то майже є гарантія, що будь–які розумні зміни будуть завалені. У періоди, коли парламент не займається активно законотворенням, політичні сили часом між собою домовляються про ті поправки, які варто виключити, інакше неможливо будь–що змінювати в нашому інформаційному законодавстві.