Скульптури, що тануть

Скульпторів Петра Романюка та Ореста Дзиндру «УМ» застала за роботою — майстри якраз готувалися до відкриття «Великого скульптурного салону–2009» в Українському домі. Петро Романюк натирає до блиску свої скульптури. «Ось ця скульптура — це жінка з деформованою головою. Такою я уявляю собі людину після клонування», — каже Петро Романюк, з любов’ю розповідаючи про кожну свою роботу.

Минулої неділі Петро Романюк та Орест Дзиндра повернулися з Квебеку (Канада), де з 2 по 9 лютого представляли Україну на «Фестивалі снігових скульптур». Наші майстри представили снігову скульптуру «Вертеп». Висотою 4 метри, довжиною — 6,4 метра, а шириною — 3, вона складалася з персонажів: Звіздаря, Царя, Воїна, Жида, Смерті та Кози. У центрі символічного човна, де були розміщені персонажі, здіймалася щогла у вигляді хреста та зірки як символ Божого народження. Саме цією композицією українські скульптори вразили суддів та гостей фестивалю і отримали найвищі нагороди. Також їхньому колезі, львівському скульптору Мирославу Дедишину, на конкурсі в Оттаві присудили друге місце в одноосібній категорії: за 28 годин із восьми блоків криги Мирослав створив скульптуру «Янгол».

Повернувшись в Україну, майстри зразу ж взялися до роботи, у них купа вражень, творчих планів та ідей. «Питання — коли це все втілити», — кажуть вони. Скульптори поділилися з «УМ» враженнями з канадського фестивалю та професійними секретами.

Скандальний Вертеп

— Ви вперше представили Україну на міжнародному фестивалі снігових скульптур?

Орест Дзиндра: — Так, Україна жодного разу не брала в ньому участь. Ми на конкурсній основі подали роботи на огляд міжнародного журі, пройшли конкурс, і нас уперше запросили на цей фестиваль. Разом із нами брали участь 12 команд із 12 країн світу, і кожна команда мала представити по одній роботі. За умовами фестивалю в Квебек–сіті, нам дали чималий сніговий блок, з якого ми повинні були створити свою композицію. Ми мали право використовувати лише ручні інструменти — сокири, лопати, різці... Тобто це була робота винятково руками, без жодної механіки.

— Важко далась перемога?

Орест Дзиндра: — Перші дні була важка робота, треба було забирати сніг, не потрібний для створення композиції, довелось фізично попрацювати. До всього, там було 29 градусів морозу. Вирішили представити щось таке, що є характерним для України, щоб без жодних слів перезентувало нашу країну. За умовами фестивалю, ми працювали п’ять днів і останню ніч. Я думаю, нам вдалось здивувати суддів: ми перемогли у двох із шести номінацій на цьому фестивалі. Одна — від журі, інша — глядацьких симпатій.

—  Але, наскільки нам відомо, були люди, яким ваша композиція не сподобалась. Під час фестивалю розгорівся скандал, коли відвідувача обурило те, що ви зобразили жида у своїй композиції «Вертеп». Вас звинувачували в антисемітизмі?

Орест Дзиндра: — Так, було таке. Мене спочатку здивував такий підхід. Персонаж Жида витягнувся з контексту експозиції, і відносно нього почала роздмухуватись якась історія. Що таке Вертеп? Це театралізване дійство у нас, в Україні, і одним із дійових осіб є, власне, Жид, якого ми й зообразили. І до нас були претензії. Була неадекватна позиція: показати Україну як антисемітську державу, і людина просто витягнула з контексту один персонаж і почала цю тему розкручувати.

Петро Романюк: — Люди, можливо, просто неправильно щось зрозуміли, можливо, були якісь неточності з перекладом, але все обійшлося нормально. Я думаю, це просто два різних світи і в них, я б не назвав це цензурою, але дуже звертають на це увагу.

— Вас вразили якісь снігові шедеври конкурентів?

Орест Дзиндра: — Так, дуже гарна була робота команди з Онтаріо (Канада). Вони зробили таке собі дійство: було чотири чи п’ять снігових фігур, які на шкірах підкидали одного чоловіка. Це було досить складно зробити зі снігу, але вражало. І дуже гарною була композиція в аргентинців: трансформована людська голова з волоссям зі снігу.

Сніг, як мармур

— Льодова скульптура сьогодні, на вашу думку, — це прибутково?

Петро Романюк: — Такі фестивалі, як у Канаді, побудовані суто на комерційній основі. Ми можемо працювати за фінансову винагороду чи гонорар, це називається у нас «стипендія». Вона може бути і тисячу доларів, і дві тисячі доларів за тиждень. Я думаю, за три дні заробити три тисячі доларів — це непоганий бізнес (сміється). Очевидно, з підняттям рівня добробуту нашого народу потреба у таких видовищах буде щоразу збільшуватись.

— Ви зазвичай працюєте з каменем, гранітом... Чи можна порівняти ці матеріали з льодом чи снігом?

Петро Романюк: — Для скульптора не має значення, з яким матеріалом працювати. Скульптор займається в себе в майстерні творами з таких класичних матеріалів, як дерево, камінь чи метал, але коли йому надати можливість зробити щось зі снігу, це робиться досить легко і швидко. Людина, що висікає якусь скульптуру з граніту, зробить це так само добре і швидко, якщо перед нею покласти снігову брилу.

Орест Дзиндра: — Власне, якщо брати сніг — це дуже чарівний матеріал, пухкий, добре обробляється, що дозволяє блискавично, в короткий термін зробити якусь роботу. Це мені чимось нагадує обробку каменю.

Якщо взяти сніг у Квебеку, то він виглядає практично як мармур. Та на сонці скульптури швидко руйнуються. Але це також і плюс. Наприклад, робота зі снігу стоїть при мінусовій температурі, а коли пригріває сонце, природа сама творить свою скульптуру. І робота потроху руйнується, узагальнюється, і виходять абстрактні, гарні, чарівні форми.

— Це мистецтво — не вічне...

Орест Дзиндра: — Ну чому? Сніг упав на землю. Ми його зібрали, зробили скульптуру. Пригріло сонце, сніг розтопився і пішов на небеса. І далі вертається до нас наступного року (посміхається).

— А як щодо криги?

Орест Дзиндра: — Крига сама по собі є ефектним матеріалом, і підхід до неї трішки інакший, ніж до снігової скульптури. У крижаній скульптурі світло заламується на згинах, це як скло, а сніг нагадує камінь, це більш скульптурний матеріал. Крига — це декоративний матеріал, зорієнтований на ефект. Вона вражає витонченістю та переливаннями.

—  Для снігових скульптур підійде звичайний сніг?

Петро Романюк: — Сьогодні є такі технології, за допомогою яких воду можна перетворити на штучний сніг. Він виходить ідеально білий, кристали у нього відрізняються від натурального снігу. Він виглядає, як спресований сніг, тримається купи, дуже щільний. Якщо робити скульптуру з природного снігу, методом «снігової баби», такого ефекту досягнути не можна, звичайно.

Орест Дзиндра: — Донедавна ми не робили скульптури зі снігу, бо не знали і не вміли це зробити. А коли готувались до поїздки в Квебек, на міжнародний фестиваль, зібрались усі разом, через інтернет дізнались технологію і зробили скульптури зі снігу. Ми використовували спресований сніг із ковзанки біля Ратуші у Львові. Він на загал був чистий, але готова робота виглядала, як пиріг, складалася з кількох різних шарів.

«Досвід з Канади хочемо перенести в Карпати»

— Скульптури на яку тематику здебільшого створюєте?

Петро Романюк: — Мене захоплює грація жіночого тіла. Я намагаюсь трансформувати, інтерпретувати цю тему у своїй творчості. У мене багато робіт, власне, на цю тематику. Хоча можу працювати й у інших темах. Якось випадково побачив надгризене яблуко й уявив собі таку роботу під назвою «перший гріх людства»: Єва з’їла яблуко — і з того часу почався шлях людства до апокаліпсису. Таку роботу — надгризене яблуко — я й зробив.

— Ніколи не пробували передати пластику жіночого тіла через лід?

Петро Романюк: — Кілька років тому в Києві на Михайлівській площі проводили мистецьку акцію зі створення першого парку льодової скульптури на тему жінки. Тоді всі митці намагалися створити жіночий образ із криги з прозорим волоссям. Я зробив таку роботу. Правда, вона скоро розтанула, але в мене залишились фотографії (сміється).

— Які у вас плани на майбутнє?

Петро Романюк: — Передусім у нас є плани стосовно нашої Батьківщини. У нас є Карпати, де є багато снігу, туристів. Напрацьований досвід із Канади хочемо перенести сюди і в найближчих планах зробити таку акцію в Карпатах, потішити українців великими сніговими скульптурами. Проектів та планів більш ніж достатньо, та часто не вистачає часу і ресурсів.

ДОСЬЄ «УМ»

Петро Романюк

Народився в селі Мишин Коломийського району на Івано–Франківщині. Скульптор, член Національної спілки художників України з 1992 року. У 1989 році закінчив Академію образотворчого мистецтва й архітектури за фахом скульптура. Його дипломну роботу — скульптуру «Григорій Сковорода» — встановлено в Переяслав–Хмельницькому державному історико–культурному заповіднику. З 1991 року — постійний учасник всеукраїнських художніх виставок, міжнародних скульптурних симпозіумів. Брав участь у створенні першого в Україні Парку льодової скульптури на Михайлівській площі у Києві.

Орест Дзиндра

Народився у Львові, 1998 року закінчив Львівську академію мистецтв (кафедра скульптури). Учасник міжнародного проекту з відбудови храму Христа Спасителя в Москві, співавтор скульптурної композиції «Голгофа» під Києвом, учасник першого та наступних крижаних симпозіумів у Львові, міжнародних та вітчизняних виставок.