Денис Зуй: Молодість — не проблема для нашого волейболу

06.03.2009

Петро ТРОЦЬ

Денис Зуй: Молодість — не проблема для нашого волейболу

Гарний контроль м’яча — одне з найбільших достоїнств гравця на позиції ліберо. (Фото Івана ЛЮБИША–КІРДЕЯ.)

Ця людина зараз формує обличчя волейбольного клубу «Локомотив» (Київ) — чинного чемпіона України. Через фінансові проблеми «залізничники» нещодавно втратили майже весь склад, який «кував» золотий здобуток минулого сезону. Ліберо Денис Зуй є одним із небагатьох, хто й надалі виступає під прапором столичної команди. Саме йому, як одному з найдосвідченіших серед теперішніх «локомотивів», доведеться підтягувати до рівня суперліги «молодняк», що прийшов на зміну вчорашнім чемпіонам.

Кореспондент «УМ» зустрівся зі спортсменом, який також є гравцем національної збірної України, аби прояснити ситуацію в клубі та його перспективи. Не втратили нагоду поговорити й на інші теми, з неспортивного життя.

«Тих, хто подався на кращі хліби, зрозуміти можна»

— Денисе, нинішній сезон для «Локомотива» не такий вдалий, як попередній...

— Звичайно, адже нас залишилися одиниці від минулорічного чемпіонського складу. Тоді мали повний комплект гравців, тепер же є проблеми з «основою», багато хлопців пішли з команди через фінансові проблеми. Зараз граємо так, як можемо, як дозволяє наш спортивний запас сил. Київський «Локомотив» на даний момент є, швидше, не монолітною командою, а сукупністю спортсменів, які щось уміють. На такій базі й відбувається становлення нашого нового обличчя.

— База, мабуть, непогана, якщо навіть після відчутного ослаблення клуб продовжує перманентно перемагати, дає бій лідерам.

— З іншого боку, поразок стало більше. У поєдинках проти «Юр. академії» та «Імпексагромпорту» ми взяли лише по одній перемозі із двох можливих, «Кримсоді» поступилися, хоч і боролися до кінця. Це свідчить про те, що вчорашнім дублерам, якими тепер комплектується основний склад, десь не вистачає сил. Але хлопці стараються, вони молодці.

— Скільки ж людей залишилося в «Локомотиві» від минулорічного складу?

— Шестеро. Команда потрапила у фінансову скруту, тому гравці змушені були шукати собі місця, які б допомогли їм прогодувати сім’ю чи себе. Серед них були волейболісти високого рівня, які розуміли, що можуть проявити себе в інших лігах. Там і умови, і рівень суперництва вищий за нашу суперлігу. Їх можна зрозуміти – є ж і спортивні амбіції.

— Хто був лідером того «Локомотива», який став чемпіоном країни?

— Беззаперечна першість була за Костянтином Бакуном, який зараз поїхав виступати до Італії. Більша частина нашого успіху належить йому. Зараз, коли Костя покинув команду, його місце має і може посісти Діма Бабков. Він мусить повести команду за собою, бо іншого виходу в ситуації, яка склалася, в нього нема.

«У Європі виступили гідно»

— Чи стали суперники в українській суперлізі сильнішими порівняно з минулим чемпіонатом?

— Та ні, залишилися на звичних позиціях. З іншого боку, до чернівецького «Будівельника» зараз перейшло двоє провідних гравців із нашої команди, які його істотно підсилять. А ось харківський «Локомотив», попри прихід легіонерів, особливо не додав. Але він і так залишається на звично високому, як для України, рівні.

— Чи якось змінилося завдання на сезон після ослаблення команди?

— Ні, ніхто його не скасовував: ми в будь–якому разі повинні фінішувати у четвірці лідерів і виходити до «плей–оф». Можливості для цього, думаю, в нас є, і в кожній зустрічі ми гратимемо лише на перемогу.

— Нинішнього сезону «Локомотив» після багаторічної перерви зіграв у єврокубках. Як оціните результат виступу в Кубку виклику?

— Перший млинець вийшов не те щоб глевким, але «спеченим» назвати його важко. Виступили доволі вдало, дійшли до 1/8 фіналу. З іншого боку, могли й далі потрапити, якби не деякі обставини, як–от відсутність на Києві належного залу для проведення міжнародних волейбольних матчів.

— Але ж останнім суперникам із Польщі ви програли майже без варіантів?

— Нічого особливого у виступі клубу «Ястжебе» я не побачив, хоч вони й потрапили до «фіналу чотирьох». У поляків волейбол підтримується на державному рівні, але, знаючи різницю в наших і їхніх умовах підготовки, можу сказати, що ми — не слабші. Завдання від керівництва звучало конкретно: потрапити до «фіналу чотирьох». Воно не здавалося захмарним, адже на шляху до цього етапу ми показували хорошу гру.

— Ви згадували про негаразди з домашнім залом. У єврокубках ви взагалі приймали гостей у Черкасах. Відчувався дискомфорт від цього?

— Трохи було, хоча тамтешні вболівальники дуже люблять волейбол, вони приходили на наші матчі, підтримували. Тим більше, що в тому черкаському залі ми грали не вперше, були знайомі з його специфікою. Він для нас майже рідним став, і у виїзних матчах проти черкаської команди тепер спробуємо використати цей козир (сміється).

«Таких, як я, в Україні багато»

— В’ячеслав Нірка, який тренує вашу команду, — доволі молодий тренер. Не важко виступати під керівництвом людини, що ненабагато старша за деяких гравців?

— Я б навіть сказав, навпаки. У В’ячеслава великий досвід за плечима, багато нових рішень та бачень сучасного волейболу. А ще він розуміє цю гру не лише з точки зору наставника, а й із позиції самого гравця, яким був ще зовсім недавно. Молодість є тільки позитивним моментом, і минулорічне чемпіонство — лише підтвердження таких слів.

— Після того, як «Локомотиву» обрізали фінансування, чи отримували ви пропозиції поміняти клуб?

— Варіанти були, але я вирішив, що якщо й шукатиму щось нове, то тільки на наступний сезон. Звичайно, якщо в «Локомотиві» ситуація не повернеться на краще. Зараз не хотів би озвучувати назви клубів, куди міг перейти; звісно, що мене найбільше цікавить можливість пограти за кордоном.

— Денисе, ви також є гравцем національної збірної України...

— Швидше, був. Минулого року зазнав травми, переніс операцію, через це не потрапив до списку основних. А як буде зараз, що вирішать тренери, — побачимо. Якщо покличуть, із задоволенням прийму це запрошення.

— У клубі ви граєте на позиції ліберо, яка з’явилася у волейболі не так давно. Як вийшло, що обрали таку спеціалізацію?

— Так, цю позицію Міжнародна федерація запровадила років вісім тому. Раніше я був універсальним гравцем: і в нападі діяв, і пробував сили на позиції зв’язуючого. Ліберо ж повинен уміти і швидко рухатись, і віддати точно пас. Я відчув у собі можливості робити це, тому й відіграю таку роль на майданчику.

— Іноді Дениса Зуя називають найкращим гравцем, який діє на цій позиції в Україні....

— Занадто голосно сказано. У нас вистачає хороших гравців цього амплуа. Є Сергій Середа, який донедавна грав за нас, а тепер перейшов до «Будівельника», Денис Фомін із Харкова...

«Найбільше досягнення в риболовлі – сом на 12 кіло»

— Як у вашому житті взагалі з’явився волейбол, «Локомотив»?

— Це сталося ще у шкільному віці. Спочатку потрапив до ДЮСШ, ще в третьому класі. Неодноразово ставали командою чемпіонами Донецької області у своїй віковій групі, представляли місто Горлівка, де я народився. Потім потрапив до клубу «Стирол» — була така назва на волейбольній карті України. Трапилось це в 1995–му. Спочатку грав у другій, потім — першій лізі. Із часом почали підпускати до першої команди. А згодом потрапив до дніпропетровського «Локомотива». У Дніпропетровську й осів: маю там дім, усе господарство, якщо так можна сказати. Із цього міста перебрався вже до Києва.

— Волейбол для вас — захоплення чи передусім робота?

— Більше, думаю, робота, оскільки зараз отримую за свою гру якісь кошти. Захопленням це було на самому початку, ще в школі. Коли ж відходиш від любительського рівня, починається праця. З іншого боку, волейбол мені ніколи не набридав, і, схоже, не набридне. Хоча, бувало, й утомлювався.

— А що допомагає відпочити від цієї втоми, відволіктися від гри і тренувань?

— Шумить очерет, світає, пташки співають, а ти спостерігаєш за поплавцем. Риболовля — найкращий спосіб для відпочинку, як на мене. Нею захоплююсь із самого дитинства. Влітку потрапити на річку найпростіше вдома, в Дніпропетровській області, бо знаю там усі рибні місця.

— У Києві вдається реалізувати це хобі?

— Зараз із часом складніше, але озер тут вистачає. Зокрема, рибалив на Харківському масиві, там є чимало водойм. Якби було більше вільного часу, то міг би просиджувати із вудкою хоч весь день. От прийде тепло, відкрию сезон. Взимку ж мені не дуже подобається займатись цією справою.

— Яку найбільшу рибу спіймали за свою рибальську кар’єру?

— Це був сом, здоровенний такий. Розміри не вимірював, але кілограмів на 12 він тягнув. Цей трофей «виловив» на Дніпропетровщині.