«УМ» продовжує публікувати матеріали київського «Меморіалу» для Громадської люстрації
Кримінальну справу № 0051 щодо розслідування злочину в Биківні порушили в 1989–му. Тоді вперше здійснено експертизу поховань, досліджено сотні архівних справ осіб, розстріляних у катівнях Києва й відвезених до Биківнянського лісу. Дані вміщено в кримінальній справі. Кілька років тому голова київського «Меморіалу» Роман Круцик бачив вісім томів тієї справи у Військовій прокуратурі. Сьогодні ж дирекція Національного заповідника «Биківнянські могили», що перебуває у віданні Українського інституту національної пам’яті, не має доступу до тих документів. «На запит від УІНП Військова прокуратура відповіла, що документи справи знищені», — каже начальник управління меморіальних комплексів, музеїв та заповідників УІНП Павло Нестерчук. Відомо, що КДБ у 1971–му, 1987–му та 1989–му роках копав у Биківні. Учасники розкопок, коли «стало можна», згадували, що якось викопали кілька мішків документів. Їх нібито віднесли в якусь котельню і спалили. Але ж тепер уже незалежність, ХХІ століття!
Над отою кримінальною справою № 0051 тяжіє злий фатум. Вперше її порушено прокуратурою УРСР 5 грудня 1988 року і закрито 3 січня 1990–го «у зв’язку з закінченням терміну давності притягнення до кримінальної відповідальності осіб, причетних до фальсифікації кримінальних справ на розстріляних осіб». У жовтні того ж року справу поновили і направили до військової прокуратури Київського військового округу. Через півроку її знову закрили. Востаннє її закрито 25 червня 2001 року за підписом старшого помічника військового прокурора Північного регіону України полковника юстиції Андрія Амонса.
За місяць перед тим, 22 травня 2001–го, урядовою постановою заповідник «Биківнянські могили» з ініціативи Віктора Ющенка проголошено Державним. А 17 травня 2006–го заповіднику надано статус Національного. Ще у 1999 році була створена робоча група для розкопок, яку очолив Андрій Амонс. Утім державного дослідження заповідної території так і не починали: нібито не вистачало фінансів.
Тим часом у 2001 році розпочалися не погоджені з вищою владою України розкопки, профінансовані Польщею. Голова Ради охорони пам’яті боротьби і мучеництва Польщі Анжей Пшевозняк заявив, що в Биківні поховано 3000 польських офіцерів. Биківня, мовляв, це «Катинь—2». На польських розкопках українську сторону представляв Андрій Амонс.
Польські копачі Биківні та їхні місцеві помічники свого часу стверджували, що «після експертизи українські речі будуть передані до українських музеїв, а частина польських потрапить до музеїв Польщі». Минулого року Польське посольство звернулося до МЗС України, потім до УІНП із проханням дати дозвіл на вивезення матеріалів розкопок до Польщі. Директор Національного заповідника «Биківнянські могили» Володимир Безпаленко пояснив «УМ», що, згідно з чинним законодавством, матеріали розкопок на території Національного заповідника мають передавати до державних музеїв. «Ми зверталися до пана Пшевозняка з проханням надати хоча б копії того, що було знайдено в Биківні, — каже директор заповідника. — Але він не погодився».
З’ясувалося, що биківнянські знахідки зберігалися не в посольстві, а в консульстві. Там повідомили, що представники установ, які копали, уже вивезли речі й документи до Польщі. Це сталося без відома МЗС України.
Чи мають дані розкопок, нишком вивезені до іншої держави, юридичну, історичну, моральну вагу? Тим паче й самі розкопки, виявляється, були незаконними. «Розкопки проводилися без належних державних дозволів і без державної експертизи, не було порушено кримінальну справу при розкритті нових злочинних поховань», — розповідає Павло Нестерчук. Головне управління охорони культурної спадщини у 2007 році подало до суду на фірму «Меморіали України» при Міжвідомчій комісії, яка організувала незаконні розкопки й запросила поляків. У час розкопок Комісію очолював віце–прем’єр із гуманітарних питань в уряді Віктора Януковича Дмитро Табачник, секретарем був Віталій Казакевич, нині звільнений із посади.
Складається враження, що польську сторону хтось майстерно надурив. Дехто з членів радянських урядових комісій 1971 й 1987 років досі на високих щаблях влади. Саме вони санкціонували відкриття в Биківні пам’ятника з написом: «Вічна пам’ять. Тут поховано 6329 радянських воїнів, партизанів, підпільників, мирних громадян, закатованих фашистськими окупантами у 1941—1945 рр.». Можливо, руками поляків фальсифікатори спробували вкотре приховати докази чекістського злочину?
Витяг з кримінальної справи № 0051
«...Розслідуванням кримінальної справи встановлено, що безпосередню участь у фальсифікації кримінальних справ, безпідставних арештах, незаконному веденні слідства проти безвинних громадян, які були розстріляні на підставі незаконних судових рішень, брали участь співробітники органів НКВС УРСР: колишні начальники Київського обласного управління НКВС УРСР Шавер–Шаров Микола Давидович, Долгушев Олексій Романович; їх заступники: Шапиро Ісаак Ананійович, Троїцький Олександр Нилович, Грішин–Клювчант Григорій Аркадійович, Бабіч Ісай Якович, Павличев Леонід Михайлович; начальники відділів: Бойко Семен Кузьмич, Радзіловський Ізраїль Мойсейович, Толкачов Юрій Михайлович, помічник начальника відділу Годен Микола Михайлович, помічники начальників відділення 3 відділу: Хозан Самуїл Аврамович, Шатохин Михайло Якович; оперуповноважені Целлер Яків Борисович, Максютенко Олексій Борисович, начальник Уманського міськвідділу Соголаєв Георгій Піменович, а також працівники органів НКДБ УРСР: начальники відділів Коваленко Григорій Максимович, Дитинко Моїсей Якович, Рогаль Марко Павлович, Герзон Матвій Михайлович, Бергель Робер Тенесович, Альков Матвій Михайлович, Лифар Даниїл Григорович, Хатеневер Арон Меєрович, Борисов–Коган Борис Ізраїльович; заступники начальників відділв Борецький Яків Давидович, Гольдман Соломон Ісаакович, Писарєв–Фукс Володимир Львович, Ривмін Лазар Ісаакович; помічники начальників відділів Літман Аркадій Семенович, Перцов Давид Афонович; начальники відділень: Проскуряков Михайло Іванович, Фальбовський Веніамін Давидович; помічник начальника відділення Овчинніков Дмитро Сергійович, оперуповноважені: Каганович Арон Григорович, Голубчиков Тимофій Олександрович, Давидов Григорій Тимофійович, Славін Андрій Дмитрович, Гольдман Пера Ісаківна; працівники НКВС УРСР: начальники відділів Блюман Віктор Михайлович, Гранський–Поволоцький Йосип Абрамович, Ратинський–Футер Аркадій Маркович, начальник відділення Тилишевський Лев Давидович; оперативні уповноважені: Флейшман Яків Єфимович, Бордон Георгій Миколайович, Грушевський Микола Дмитрович, Овчинніков Федір Тимофійович.
Санкціонували арешти осіб, які не скоювали інкримінованих їм злочинів, та брали участь у судових засіданнях колишні військові прокурори: Колошин Олександр Андрійович, Гомеров Микола Миколайович, Калугін Лев Мойсейович, Бурцев Сергій Дмитрович, Лапкін Олександр Андрійович, Шульц–Анн Михайло Маркович.
Виносили вироки стосовно безвинних осіб, які в подальшому були реабілітовані, члени виїзної сесії Військової Колегії Верховного Суду СРСР, військові юристи: Орлов Олександр Мойсейович, Галенков Іван Спиридонович, Зарянов Іван Михайлович, Клімін Федір Арсенійович, Ждан Сергій Миколайович, Матулевич Іван Йосипович.
У виконанні вироків і рішень позасудових органів брали участь колишні офіцери держбезпеки, коменданти НКВС УРСР Шашков Олександр Георгійович, Шльопченко Георгій Семенович, Воробйов Микола Ілліч, Лепеткін Лев Іванович, начальник внутрішньої тюрми УГБ Нагорний Іван Григорович...»
Кремлівський цар Ірод, прикидаючись миротворцем, винайшов нову формулу брехні, твердячи, що, мовляв, «русскіє і украінци — єдіний народ». Але ж звідки тоді споконвічна війна вовків в овечій шкурі проти нашої Вітчизни, чому геніальний Василь Симоненко писав: «Україно, ти моя молитва, ти моя розлука вікова, гримонить над світом люта битва за твоє життя, твої права»? >>
Весна вже покликала господарів у поле. На базарах не проштовхнутися: люд вибирає насіння та міндобрива, шукає, чим би земельку покропити, щоб бур’яни не росли і зайвий раз не брати сапу до рук. «Візьміть ще оцей перепарат, під корінь внесете. Він стимулює ріст і зміцнює рослину», — припрошує продавець молоду жіночку, яка купує яскраві пакети з імпортним насінням. >>
У 2012 році в лісовому урочищі поблизу села Мощена, що біля Ковеля, з’явилося нове військове кладовище. Навесні 1944 року тут точилися кровопролитні бої за Ковель, тому солдатських поховань у цій місцині є ще чимало. Відшукати їх і навіть ідентифікувати — справа благородна й необхідна. Бо війна справді не закінчена доти, доки не похований її останній солдат. >>
На початку ХХ століття Українська держава відновила свою незалежність, яку два її історичних сусіди — західний (Польща) та північний (Росія) — хитрощами, підступністю та збройною агресією ліквідували, а Україну загарбали та поділили між собою. >>
Як відомо, минулорічної весни наше Міністерство культури заявило про необхідність створення в Україні музею тоталітаризму, який би розкривав весь масштаб злочинів комуністичного режиму проти українського народу. >>
Лубенський благодійний фонд «Надія і Батьківщина» впродовж багатьох років розшукує в Україні громадян, які під час Другої світової війни були вивезені на примусові роботи до Норвегії, і підтримує творчі контакти з відповідними норвезькими установами. >>
