Сербська культурна експансія в Україні — явище цікаве і феноменальне. Здавалося б, що там тієї Сербії, та й особливими грошима для просування своїх мистецьких активів на нашій території країна похвалитися не може, але її цілеспрямованість у цьому питанні варта поваги. (В одному лише Центрі Курбаса грають кілька вистав за творами сербських письменників — «Хозарський словник» Милорада Павича, «Провину» Небойші Ромчевича). Днями черговий приклад україно–сербської дружби мав місце в театрі «Сузір’я», де представили прем’єру спектаклю «Професіонал» за п’єсою сучасного сербського драматурга Душана Ковачевича (переклад Алли Татаренко та Марії Василишин).

Симфонічні концерти на сцені Національного оперного театру — явище доволі рідкісне. Мовляв, це прерогатива філармонії. Щоправда, існують винятки для урочистих святкувань, концертних гастролерів тощо. Проте нинішній прецедент вартий особливої уваги з двох причин. По–перше, ім’я — Володимир Кожухар, художній керівник та головний диригент оркестру Національної опери, знаний поціновувачами академічного мистецтва як неперевершений майстер своєї справи, продовжує здійснювати впевнені кроки в напрямі ознайомлення столичної публіки зі світовою музикою найвищого ґатунку. По–друге, твори. Аби вкотре переконати слухача у своїй професійній бездоганності й підтвердити високий статус, цього разу маестро обрав знакові симфонічні полотна ХІХ—ХХ століття з російською домінантою, концепційна й виконавська складність котрих вимагала чималих зусиль. Утім, чи не головною причиною завзятої активності виявилась цілком слушна нагода: у березні театр вирушає на гастролі до Зальцбурга (Австрія) та Швайнфурта (Німеччина).

Земляки наші українці на Апеннінському півострові знані не тільки з невтомних жінок–заробітчанок та колись гарного футболіста Андрія Шевченка, який останнім часом протирає труси на лаві запасних стадіону «Сан Сіро». Римське видання Lo Straniero і журнал Trasparenze, який випускають у Генуї, практично водночас вирішили ознайомити своїх читачів із літературою далекого для італійців краю завдяки старанням перекладача Паоло Ґальваньї. Сам сеньйор Паоло мешкає в Болоньї і працює в тамтешній міській управі. Русист за освітою, Паоло Ґальваньї вивчив українську самотужки і навіть здійснив кілька подорожей у нашу країну. Також здійснив він і кілька тривалих мандрівок в українську літературу і, здається, не був тими мандрами розчарований. Перекладати почав із класиків і вже має на своєму рахунку кілька публікацій — вірші Тараса Шевченка й Івана Франка зазвучали італійською, звісно ж, не вперше, але по–новому. Українська ж культура (і література в першу чергу) має втішатися — не так–то й часто звертають на нас увагу в тій пересиченій і благополучній Європі, де своїх поетів більш ніж достатньо.