Сіль на рани

У ці дні «соляна лихоманка» в регіоні сягнула апогею. Вчора купити бодай дрібку солі у найближчих до мого помешкання супермаркетах і крамницях було майже неможливо. Власники деяких магазинів об’явами про відсутність згаданого «стратегічного» продукту «прикрасили» навіть вхідні двері. Ось уже кілька днів поспіль і в обласному центрі, й у інших містах, райцентрах та навіть селах Полтавщини сіллю фактично не торгують у цивілізованому значенні цього слова — її «викидають», як казали в радянські часи. Люди беруть солоний «делікатес» уже не пачками — упаковками по кільканадцять кілограмів...

За інформацією управління з питань розвитку споживчого ринку, сфери побутових послуг та підприємництва облдержадміністрації, обсяги завезеної в область солі останніми днями збільшилися у вісім–десять разів. Тільки на початку тижня у Полтаві розвантажили два вагони від її найбільшого вітчизняного виробника — державного підприємства «Артемсіль».

Десять днів тому Полтавою поповзли чутки, що єдиний в Україні солевидобувний завод зупиняється, тож уже найближчим часом сіль завозитимуть з–за кордону за вищою ціною... Цього виявилося достатньо, щоб із полиць магазинів зникла спочатку звичайна кухонна кам’яна сіль, а потім і йодована...

Лише з вівторка місцева влада, з посиланням на Мінекономіки, почала переконувати земляків, що вітчизняні солевидобувники (в Україні насправді працює не одне таке підприємство! — Авт.) не збираються зупинятися, тож жодних підстав для паніки немає. Натомість у Полтаві вже з’явилися перекупники удвічі чи навіть утричі вищою за «магазинну» ціною пачки солі.