У це важко повірити, але в народних артистах Володимир Горянський ходить менше року. Хоча, за логікою, це звання він мав би здобути відразу після виходу на екрани телесеріалу «Буржуй». Тоді Горянський не лише розвінчав скептицизм деяких опонентів цього жанру, які визнали, що харизматичні й талановиті актори здатні перетворити на «цукерку» будь–який сюжет, але й сповна пізнав позитивні й не дуже особливості народної любові. А починалася вона, між іншим, ... у «маршрутках» — до актора, який користувався тоді громадським транспортом, підходили люди з феноменальним запитанням: «Це справді ви?» І хоча з того часу Горянський знявся у багатьох серіалах та художніх фільмах, спробував себе як телеведучий і співак, головним у своєму творчому житті він продовжує називати театр.
Він працював у театрах Дніпропетровська, Севастополя, Києва, майстерно маневруючи у складному просторі, що називається трагікомізмом. Топ–п’ятірка вистав за його участю у Театрі драми і комедії, де зараз служить актор, виглядає так: «Кручений біс», «Комедія про принади гріха», «Майн кампф, або шкарпетки в кавнику», «Одруження», «Смерть Тарєлкіна». На своєму «творчому фюзеляжі» за ці спектаклі Горянський уже намалював достатньо «зірочок» — у вигляді премій «Київська пектораль», «Колесо фортуни», «Людина року». Можна навіть не сумніватися, що дуже скоро з’являться наступні «трофеї». Бо 50 років для актора — це вік, коли не бракує ні досвіду, ні бажання, ні можливостей, а всі разом вони трансформуються у цікавий творчий результат. Такий, як, наприклад, вистава «CHANGE, або Нас поміняли тілами» у Театрі на Подолі, яка минулої осені вийшла під неофіційним грифом «Бенефіс Володимира Горянського». Щиро раджу подивитися її всім шанувальникам Володимира Горянського. Ось тільки не знаю, коли це можна буде зробити. Квитки на найближчі спектаклі, що пройдуть 5 та 6 березня, вже давно розкуплені...

«Україна молода» завершила публікувати Короткі списки Х Всеукраїнського рейтинґу «Книжка року». Країна (принаймні її читаюча частина) завмерла в очікуванні: які ж твори стануть переможцями останнього літературно–книжкового сезону? Тобто — що читати в першу чергу? Адже гасло рейтинґу — «Читай книжки, що стали подією!»

Чи зміг би поет зібрати на свої читання палац «Україна»? Якщо там можна було б сидіти на підлозі, схрестивши ноги, на відстані лічених сантиметрів спостерігати, як із його горла ллються вірш за віршем, щоб можна було в якусь мить вигукнути: «А що тоді снилося, поете? Бо нині наснився мені ти...», тоді зал буде вщент заповнений молодими і красивими. У них горітимуть очі, болітимуть від незручного сидіння дупи, а руки не втомлюватимуться аплодувати після кожного вірша. Але хто поету виділить на вечір палац «Україна»? Та й навіщо він йому, коли є книгарні, університети і Могилянка. За два дні презентації книги Сергія Жадана «Ефіопія» його переслухало стільки молоді, що палацу б, зрештою, не вистачило. Чесно зізнаюся, мене аж жаба задавила, що я не народилася хлопцем, що не пишу віршів про риб, пережиток комунізму і растаманів, що біля моїх ніг не сидять красиві дівчата і хлопці й не ловлять кожне моє поетичне слово, що я не мрію про Ефіопію і що не можу таким же голосом прочитати: «Перші вже прийшли. Підтягнуться і решта».