Тому що український
І знову початок року порадував тим, що в національній пам’яті відроджується ще одна забута зоряниця: історичний Батурин. Батурин відновлюється, пробивається до життя крізь згарища, кров і камінні завали минувшини...
Сприймаючи ці реалії як належне, хочу себе запитати: чому це не робилося набагато раніше, а відбувається аж на 18–му році незалежності? Тут відповідь однозначна: до цього ми не мали на чолі держави українця не лише за походженням, а за переконанням, за станом душі й серця.
Нація має усвідоміти, що ще і донині йде змагання двох Україн, двобій добра і зла. І зараз, аби в цій сутичці перемогло добро (а це означає — національне), яке в усьому не лише сповідує, а й утверджує Віктор Ющенко, ми як ніколи маємо згуртуватися навколо нашого українського Президента.
Ющенко пропонує нації нову філософію політики, коли легальна економіка і публічна політика визнаються єдино можливим способом суспільного розвитку. Лише за цих умов в Україні сформуються справжні українська політична нація і громадянське суспільство.
Ющенко повертає нас до історії нашої країни, до свого родоводу. Бо лише від усвідомлення історії родинного коріння й зросте в наших душах любов до України.
Ющенко поспішає. Бо великий Григорій Сковорода казав: «Найбільша втрата — це втрата часу».