«Нєпокабєлімость»

19.02.2009

«Драстуйте. Це газета? Є скарга». — «Давайте. Тільки коротко». — «Приходила до мене дочка Черновецького, — бабусин голос у телефонній трубці втрачає металеві нотки і переходить у жалісні схлипи, — казала: віддавай, бабо, квартиру, а сама йди жити у притулок. А я туди не піду–у–у...». — «Бабусечко, а дочка Черновецького сама особисто приходила?» — запитую я. «Не знаю. Я їй двері не відчиняла. Я нікого до себе не пускаю. І квартиру нікому не віддам. У мене племінниця є — їй віддам. Вона хороша, продукти мені носить». — «Правильно, — хвалю я. — Так і робіть. Нікого не впускайте, ні з ким не розмовляйте. Ви молодець. А будуть стукати–грюкати та набридати, дзвоніть у міліцію. Скажіть, мовляв, що я — стара людина, а мене хулігани турбують». (Нєфіг, думаю про себе, «старушатнікам», про яких уже писала «УМ», шастати по хатах та порушувати чужу приватність. Хіба не тягне на хуліганство? Зарубка у пам’яті: погортати Кримінальний кодекс...).

А голос у слухавці випустив пару, відридав своє і заговорив про інше. Бабуся запитала про таке, від чого я падаю зі стільця. «Чуєш, доню, а де мені пайок узяти, га? У ЖЕКу не дають, на пошті не дають. Раніше давали, а тепер не дають. Що таке? Приносили ж і гречку, і консерву. Консерва, правда, несвіжа була. Я її викинула. Але чому зараз не дають?». Ех, бабо, бабо... І племінниця у вас хороша, яка продукти носить... І голова на плечах нібито також є.... Чому вам Черновецький не дає пайок? Запитайте в його доньки, коли вона завітає до вас наступного разу. Може, до чогось і «добазаритесь»... Тільки підпалюючи власну квартиру, не біжіть у газету по вогнегасник.

Подумалось: чому ми такі? За Фрейдом, усе йде від «дитинства»? Від Голодомору, від війни, від тотального дефіциту в часи «застою»? Моя мати любила розповідати мені про мою бабу та її братів і сестер. Їх було чотирнадцять, і доля, вирвавши їх із маленького волзького містечка Рибінська, розкидала — кого куди... У двох сестер — Єлизавети та Лідії — у війну загинули і чоловіки, і діти. У Лідії — на її ж очах. У Ленінграді в блокаду вона пішла отримувати свій «пайок», а коли вже наближалася додому, в будинок влучила бомба. Там на неї чекали двоє дітей. Я все уявляла собі, як той дорогоцінний золотий хліб падає з розжатої десниці на чорний сніг... Доживали бабусі свій вік у Києві. Ще молодими вдовами. На самоті. Давши непрямим своїм нащадкам такий собі стандарт і висоту планки. До гречки, звісно, ця розповідь не має стосунку. Так, трохи сумно стало... У нинішніх бабусь є своя, як казав герой «Гардемаринів», «нєпокабєлімость». З нею й живемо.

  • Навiщо Києву вулиця Табiрна,

    ...Я вийшов iз вулицi Пилипа Орлика, повернув на Михайла Грушевського, пересiк Богдана Хмельницького, спустився на Петра Сагайдачного... Сьогоднi в це важко повiрити, але чверть вiку тому про такi назви годi було й думати. Справдi, в перший рiк Незалежностi столиця України ввiйшла з вулицями Ленiна, Свердлова, Дзержинського, Жданова, Кiрова, Куйбишева, Орджонiкiдзе, Менжинського, Володарського, Косiора, Постишева, Мануїльського, площами Жовтневої революцiї, Ленiнського комсомолу, Брежнєва тощо. Та що там вулицi та площi, найпрестижнiшi центральнi райони столицi iменувалися Ленiнський, Радянський, Жовтневий, Московський, Ленiнградський, а в цих районах найошатнiшi вулицi носили iмена класикiв марксизму-ленiнiзму, росiйських революцiонерiв, агентiв ленiнської «Іскри» та мало не всiх членiв ленiнсько-сталiнського ЦК. >>

  • Розшукується дизайнер

    Будь-яку потрібну та корисну справу можна зіпсувати. Власне, для цього достатньо грати не за встановленими правилами, а за тими, що відповідають кон’юнктурі сьогоднішнього дня. Киянам обіцяли відкритий конкурс, на якому обиратимуть головного архітектора міста. >>

  • Митарства українського трамвая

    Кілька місяців тому на розширеному засіданні Ради директорів підприємств, установ та організацій міста Києва було підписано угоду про об’єднання зусиль київської міської влади та бізнесу щодо розвитку внутрішнього ринку задля сталого економічного розвитку міста. Свої підписи під документом поставили міський голова Києва Віталій Кличко, президент Українського союзу промисловців і підприємців Анатолій Кінах та голова Ради директорів підприємств, установ та організацій Києва Олександр Осадчий. >>

  • Чи повернуть киянам Довженків кінотеатр?

    Із плином часу залишається все менше тих, хто пам’ятає про кінотеатр імені Олександра Довженка, який колись розташовувався на проспекті Перемоги, 24а. Цю не надто ошатну споруду було знесено кілька років тому, і на її місці має з’явитися сучасний кінокомплекс. >>

  • Київ без крил

    У митрополичих палатах у «Софії Київській» того дня збирали підписи під зверненням до Кличка і Порошенка передати під музей авіації будинок сім’ї Сікорських на Ярославовому Валу, 15-б і перейменувати аеропорт «Київ» (Жуляни) на честь Сікорського. Підписатись під одним зі звернень не виходило. Активісти обидві вимоги оформили в одному листі. >>

  • Де сидять художники?

    Київ усе більше переймає європейські традиції, наповнюючи вулиці креативними елементами вуличного дизайну — від паркових скульптур на Пейзажній алеї та лавочок у вигляді чашок на Прорізній до розмаїтих нетривіальних «пам’ятників» — Їжачку в тумані, закоханим ліхтарям, табуреткам. >>