На прес–конференції у Полтаві онук одного з найвідоміших провідників українського національно–визвольного руху, журналіст Степан Бандера нагадав про 50–річчя від дня смерті очільника Організації українських націоналістів, власне, його загибелі у жовтні 1959 року від рук агента радянської спецслужби. І для пана Степана, котрий є громадянином Канади і одним із п’яти онуків «того самого» Бандери, і для інших прямих нащадків легендарної особистості ця дата, окрім сумної знаковості, має ще й набагато приземленіший, суто людський вимір. Адже, за словами Бандери–молодшого, саме цього року закінчується термін оренди землі на цвинтарі німецького міста Мюнхена, де півстоліття тому поховали його діда. Педантичні німці, зрозуміло, не роблять жодних «поправок» на особистості похованих там людей і вимагають «передоплату» за наступні роки вічного спочинку.
Близькі родичі головного ОУНівця багато разів отримували «позитивні сигнали» з України, в тому числі й від представників влади, стосовно перепоховання праху Степана Бандери на Батьківщині. Та родина Бандери вирішила продовжити термін «цвинтарної» оренди в Мюнхені, де нині живуть ще двоє його онуків, на 10 років. «Це коштує не так багато — три тисячі євро, — пояснив Степан Бандера–молодший. — Таку суму наша родина, звісно, цілком спроможна заплатити. Хоча ми свідомі того, що Степан Бандера колись буде похований в Україні. На жаль, такий час іще не настав. Адже в нас поки що немає впевненості в тому, що це буде безпечно і на належному рівні. Щоб розвіяти подібні сумніви, і наша родина, і громада, яка живе в діаспорі, хотіли побачити бодай визнання вояків УПА воюючою стороною».