«Органи» не на продаж

«Ой, які пиріжки. Давно забутий смак дитинства». — «А я їх сфотографував». — «Тю, ну і що? Тепер дивитись на них будеш?» Преса є преса: ніякої «сурйозності», як сказав би громадянин Огурцов. На запросинах на вулицю Володимирську, під час яких Служба безпеки України хотіла підтвердити реноме солідної «контори», яка не чинить нічого протизаконного, медійники розважались як могли. І пиріжки трощили, аж гай шумів. (Візит до їдальні був частиною «дня відкритих дверей»). Жування йшло під тихий шелест великої політики: розкол по лінії «Президент — Прем’єр» передусім б’є по таких «закладах», як Служба безпеки. «УМ» уже писала про останній «обмін люб’язностями»: депутати, підконтрольні Тимошенко, організовують перевірку господарської діяльності СБУ. Служба звинувачує у корупції міністра промполітики Володимира Новицького. Віце–прем’єр Олександр Турчинов називає це «банальним замовленням». І — «пішла писати губернія». Алаверди триває до безкінечності. Звідси, власне, й атака на булочки з корицею чи вимога преси показати на додачу ще й підвали з «питкамі та казнямі», як сказав би Лесь Подерв’янський. Сміємося, щоб не було так сумно, бо дуелі на м’ясорубках між найвищими посадовцями цієї країни «дістали» — далі нікуди.

«Носи» морські та сухопутні

Ми вже писали про те, що останній скандал довкола СБУ спровокували «правдоруби», які намагаються довести, що Служ­ба при­торговує власним майном: від­чужує приміщення на вулиці Малопідвальній, готель та їдальню на Ірининській, шпиталь на Липській та будинок у Георгіївському провулку. Побувавши за кожною з цих адрес, можу засвідчити: все працює, як годинник. Їдальня годує, шпиталь лікує, спецпідрозділи з боротьби з корупцією чи наркотиками «винюхують» і перше, і друге (причому навіть у буквальному сенсі), інформаційно–аналітичний департамент дбає про безпеку в цілому.

Спочатку преса «почеберяла» на Малопідвальну — у лабораторію з виявлення наркотичних засобів зокрема. Попередньо одній із журналісток «підкинули» у сумку наркотики (за її згодою, зрозуміло), які потім мав знайти спеціальний прилад. Для чистоти експерименту на стіл перед співробітником СБУ ми вивалили всі свої торби, і прилад почав роботу. Його довгий ніс (тонка металева голка) залазив до кожної сумки, брав пробу повітря і тут же, порохкуючи, аналізував. Натрапивши на амфітаміни, обурено видав на екран монітора якісь червоні рядки.

В аналітичному центрі нам показали монітори, на які, зокрема, виводять дані про переміщення усіх суден у районі Іллічівського порту. Як плавають собі кораблики, як оформлені на них вантажі, чи скоюють вони правопорушення, яким є трафік їхнього руху — все це постійно оновлюється на екранах спо­стерігачів. Навіщо? Щоб вчасно «здогадатися» про контрабанду на борту суден. «Інколи буває дуже цікаво спостерігати, які ламані лінії креслять кораблі на моніторах. Це означає, що вони намагаються зайти в порт, але хтось «по–дружньому» застерігає: там есбеушники, і вони дають задній хід та прямують в інше місце. Але там — те саме. Вже за їхнім рухом стає зрозуміло, що з цими кораблями — щось нечисте», — коментує голова прес–служби СБУ Марина Остапенко.

Про руки, голову та шлунок

А на інший комп’ютер зводять усі дані про переміщення громадян України планетою Земля. «А можна дізнатись, за яким кордоном зараз перебуває депутат ім’ярек?» Не можна, відповідають нам. На це потрібен спеціальний дозвіл. А от вас, товаришу, можна перевірити. Як прізвище, ім’я та по батькові? Отже, ви встигли цього року побувати у Вільнюсі, а зараз ви в Києві. Під дружній регіт ідемо далі. Дивимось на всі саморобні вибухові пристрої, вилучені у несвідомих громадян. А також на інші пристрої — ті, що допомагають знаходити перші. І на цілу колекцію конфіскованої холодної та вогнепальної зброї. І на прилад, що розпізнає фальшиві гроші, і на самі гроші також. І на найрізноманітніші «закладки» та «жучки», призначені для прослуховування. Із цього всього зрозуміло: відділ з боротьби з корупцією та організованою злочинністю працює в поті чола. «Не всяка спецслужба може порадувати громадян такою відмінною роботою», — нахвалюють самі себе працівники СБУ. «А злочинці не вдосконалюються швидше за вас?» — єхидно питаємо ми. «Ні, — кажуть нам. — Ні в якому разі».

Утім, якщо на Малопідвальній — «руки та ноги» Служби, то на Володимирській — «мозковий» центр. Бункер, з якого не просочиться й краплина інформації, запевняють нас. Підрозділ з інформаційно–аналітичного забезпечення аналізує (даруйте за тавтологію) геть усе — від трагедії на Скнилові («Шістьох помилок припустилися тоді пілоти», — пояснюють нам з указкою в руках) до останніх газових домовленостей Тимошенко та Путіна. Хоча політичну складову цих домовленостей ніхто, звісно, не коментує. У «ситуаційній кімнаті», як називають цей бункер, найперші особи держави заслуховують доповіді на предмет викликів та загроз національній безпеці.

І все це тоді (як пізніше додасть голова СБУ Валентин Наливайченко), коли фінансування служби — практично на нулю. Тобто 90 відсотків закладеної в бюджет суми на утримання Служби йде на зарплатню співробітникам. І лише 10 відсотків — на розвиток «контори» як такої. Тому «харчова політика» Наливайченка така: в есбеушній їдальні ціни відповідають низькому прожитковому мінімуму його підлеглих. Салатиком, наприклад, можна пригоститись копійок за 60, а борщик похлебтати гривні за три. В їдальні, яку ніхто не закривав і не ліквідовував, ми побували також. Як і в оновленому шпиталі СБУ. Не встигли лише в закриту тюрму СБУ, де свого часу утримували Василя Стуса та В’ячеслава Чорновола. Втім, про те, що продали тюрму, ніхто нібито наразі й не казав. Поки що...