Місяці розлуки — ціла вічність. (Фото Миколи ЛАЗАРЕНКА.)
Учора вранці в аеропорту «Бориспіль» було людніше і якось урочисто, був Президент Віктор Ющенко. Тут чекали героїв стрічок новин і телесюжетів, героїв, які витримали чотиримісячний піратський полон, у важких умовах, під загрозою смерті зберігши не лише життя своє і товаришів, а й гідність. Це були моряки з «Фаїни». Для кожного з них восьмигодинний переліт із далекої Африки видався, напевно, вічністю, адже найважливіша мить була не тоді, під дулами автоматів, не позавчора, коли вони нарешті кидали швартові у кенійському порту Момбаса, а саме ця, коли ще нагорі трапа літака помічаєш у натовпі внизу такі знайомі й рідні очі... Сльози, обійми, цілий світ терпляче почекає обіч. Чотири місяці чекання, віри, зневіри і знов надії — це все було не марно, вони знають це, вони на це заслужили.
Поневіряння «Фаїни» скінчилися, але не скінчилася її історія — новий український екіпаж прилетів до Момбаси спеціально виділеним «президентським» літаком, який забрав старий екіпаж додому. Це теж українці, вони поведуть судно далі. Нехай надалі йому буде не лише сім футів під кілем, а й шлях, чистий від негідників. А ми розповімо вам про фінальний заплив минулого вже рейсу «Фаїни», про рифи, які були навколо.
Україна входить у новий етап розвитку — як велика країна, яка у будьякому закутку світу не залишає своїх у біді. Тож ми летіли забрати своїх. Прямого рейсу до Кенії з України просто не існує, тож ДАП «Україна» виділило для цього один із «президентських» літаків Іл62. Очолив експедицію голова Служби зовнішньої розвідки Микола Маломуж. Саме українські розвідники найбільше доклалися до звільнення наших моряків. Полетів також судновласник «Фаїни» Вадим Альперін, лікарі, журналісти і, звісно ж, змінний екіпаж судна на чолі з капітаном Анатолієм Сергієнком.
Момбаса, порт на південносхідному узбережжі Африки, зустрів уночі тридцятиградусною спекою і паркою тропічною задухою. Інша країна — інші закони. Тут усе: люди і держава — працює за законами «сієсти» — в’яло і розмірено. Відтак українській делегації, яка бадьоро ще вдома розпланувала графік зустрічі моряків та перемовин з місцевими військовими, довелося на ходу кілька разів коригувати плани.
«Фаїна», яка за розкладом мала причалити о 12.00, з’явилася на обрії, біля входу до порту Момбаси, аж о пів на четверту. Її втяг у бухту буксир і почав повільно штовхати до берега. Швартування такого судна, як «Фаїна», що має довжину понад 100 метрів, займає півгодини. Всю цю роботу виконував екіпаж, ще недавно заручники. Взагалі, кенійські власті влаштували урочисте прийняття «Фаїни» та її екіпажу, були навіть військові музиканти. Моряки зійшли на берег, і найперше всі вшанували хвилиною мовчання пам’ять капітана Володимира Колобкова, який помер на четвертий день після захоплення «Фаїни», — маючи хворе серце, він би жив, якби судно прийшло в порт вчасно і його віддали до лікарні...
Моряків посадили на почесних місцях. Речник кенійського Міністерства оборони Альфред Мутуа та Микола Маломуж привітали екіпаж і один одного зі щасливим закінченням операції зі звільнення. Кенійський уряд намагається не афішувати своєї участі у ній. «Ми переконані, що практика сплати викупу заохочує кримінальну діяльність піратів», — заявив пан Мутуа. Така позиція зрозуміла, адже неспокійне Сомалі — найближчий північний сусід Кенії. Проте реальна заслуга кенійських військових і розвідників у цій історії набагато більша. Навіть літак, який скинув піратам викуп за «Фаїну», належав кенійським ВПС.
Виконуючий обов’язки капітана «Фаїни» Віктор Нікольський лише подякував усім, зокрема своєму екіпажу, і сказав, що піратство має бути знищене. «Ми зараз просто не в стані відповідати на ваші запитання», — зізнався він журналістам. А попереду була ще чотиригодинна передача вахти новому екіпажу. Все ж, уже в аеропорту, нам вдалося поспілкуватися з екіпажем «Фаїни».
Ще раніше Микола Маломуж зустрівся з міністром оборони Кенії Мухамедом Юсуфом Хаджі. Ще раз підтвердили, що зброя, яку перевозила «Фаїна», — частина легального збройового контракту між двома країнами, який не обмежується даною поставкою. «Раніше ми купували зброю лише на Заході, але тепер змінили цю політику і купуємо її там, де нам вигідно, — заявив міністр оборони Кенії, — Танк Т72 відповідає всім вимогам якості й ціни». Микола Маломуж наголосив: «Контракт між Україною і Кенією був прямий і легальний. Ми продовжимо як військову співпрацю з Кенією, так і співпрацю в інших сферах: металургії, сільському господарстві». Таким чином спеціально поширювані чутки про те, що зброя була нелегально продана Україною третім державам, зокрема Судану, спростовано».
Другий екіпаж «Фаїни» — всі українці. Вони покликані змінити своїх вимучених колег. Вивантаження зброї вже відбудеться за їхньої вахти, як і технічна перевірка судна і сертифікація його до наступного рейсу. За словами самих моряків з нової зміни, це може зайняти до п’яти днів, а куди далі вести «Фаїну» — їм ще не повідомили.
Як не дивно, до піратства самі моряки ставляться досить пофілософськи і ніякої «чорної мітки» на «Фаїні» не вбачають, як не вважають і сомалійські води «бермудським трикутником». Шлях через Суецький канал і Аденську затоку, попри Сомалі, — єдині ворота з Чорномор’я і Середземномор’я до Індійського океану, тож ходити цим курсом доводиться навіть новачкам. Зварювальник із нового екіпажу «Фаїни», Василь, до таких не належить, він уже кілька років ходить у далеке плавання і перед цим якраз повернувся з походу через сомалійські води. «Ніяких підвищених заходів безпеки, ніяких особливостей тут нема, — каже він. — Чи нападуть пірати? Це фарт: пощастить — не пощастить». Власної родини у Василя ще немає, але в Ізмаїлі на нього чекають батько та мати.
Такої самої думки й Олександр Григорович, старший механік, який з морем на «ти» ще з 1975 року. Проблема піратства виникла не рік і не два тому, просто зараз її «розкрутили» у ЗМІ, вважає він. «Колись філіппінські води були небезпечні, тепер загострюється ситуація біля Сомалі, — пригадує пан Олександр. — Від цього ніхто не застрахований, немає такого правила, за яким можна сказати що пірати на це судно нападуть, а те обминуть». Моряк розповідає, що в радянські часи тактика піратів була трохи іншою — вони намагалися пограбувати контейнери кораблів, які стояли на рейдах у портах.
Тактику самооборони мирних мореплавців проти піратів намагалися продумати ще тоді, і досі вона залишається практично незмінною і малодієвою. Оскільки транспорт, з якого висаджуються корсари, — це швидкохідні маленькі човники, по бортах великих торгових суден, при підході до небезпечних вод, встановлюють брандспойти, з яких намагаються «змити» нападників потужним струменем води. При цьому на палубу максимально виводять всю команду, аби було видно, що корабель є кому захищати. Але пірати хитрі, добре озброєні й наполегливі, тож коли вони вже на борту, моряки намагаються не чинити «геройства». «Тоді треба просто чекати. От хлопці з «Фаїни» чекали, чотири місяці чекали — і тепер побачать своїх рідних», — підсумовує Олександр Григорович. На питання, чи буде у «Фаїни» супровід на зворотному шляху, відповідає: «Охорона? А навіщо?! Звідки знати, що саме на цей корабель нападуть? А от недавно одне данське судно захоплювали пірати, і там була охорона, то вона, рятуючись, сама у воду пострибала!»
Україна долучиться до антипіратських операцій ЄС
Піратський бізнес уже нагадує задавнену пухлину з широкою мережею метастаз, яку важко вилікувати, але лікувати треба. «Сьогодні ми ведемо переговори щодо участі України в європейській операції з боротьби з терористами в цьому районі», — повідомив Президент Віктор Ющенко. На розгляд уряду вже подано конкретні пропозиції щодо прямої участі в операції, зокрема туди може бути висланий флагман ВМС України фрегат «Гетьман Сагайдачний», а також спецпідрозділи Міністерства оборони.
Досвід «Фаїни» немало дав для майбутньої боротьби з піратством, каже пан Маломуж: «Виявилися всі їхні організаційні зв’язки, їхні керівники, механізми дій, і зараз уся ця оперативна інформація буде задіяна при проведенні конкретних операцій щодо цих груп і кланів, їх усього виявилося 121 група, великих і малих, і 12 керівників потужних кланів».
Хто здав «Фаїну» піратам?
За різними даними, вантажена зброєю «Фаїна» стала жертвою піратів за «наводкою» чи то з Момбаси, чи то з Одеси. Микола Маломуж цього не підтверджує і не спростовує: «Є окремий матеріал, який свідчить, що міг бути такий витік інформації». За його словами, звільнення моряків — результат консолідованих зусиль України, Кенії та США. Переговори велися з різними кланами і групами, вимоги яких ніяк не узгоджувалися, і перемовини постійно зривали. Лише з четвертого разу вдалося провести операцію зі сплати викупу і звільнення.
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
