Стрітення Господнє — одне з дванадцяти найбільших свят православ’я. Воно відзначається на 40 день після Різдва, в пам’ять про те, як Марія з Йосифом принесли семитижневого первістка Ісуса до Єрусалимського храму для посвячення Богові. Цього дня віруючі йдуть до церкви, яка єднає їх духовно з Єрусалимським храмом. Саме там понад дві тисячі років тому праведний Симеон узяв на руки Немовля, у приході Якого свого часу засумнівався. Сліпець прозрів і втішено промовив: «Нині, Владико, відпускаєш слугу Твого за Твоїм словом у мирі, бо мої очі бачили спасіння Твоє, що Ти приготував перед усіма народами». Як пояснюють богослови, Стрітення — це свято зустрічі людини з Богом. Зустріти Його, володаря Всесвіту, можна не лише в церкві, а й відчинивши двері втомленому подорожньому, відвідавши сиріт чи ув’язнених, навіть просто заглянувши глибоко в очі співрозмовника. На Стрітення годиться запалити в церкві велику свічку. Її вогник символізує духовне світло, що явилося у світ разом зі Спасителем і освітлює дорогу до головної Зустрічі християн. Цього дня по церквах також святять воду.
Стрітенська свічка в українців зветься «громничною». Вважається, що вона допомагає рятуватися від грому. Її запалюють також, коли вмирає хтось із рідні, і ставлять до рук покійного. На Стрітення, за народними прикметами, «зима з літом» стрічаються. Люди зацікавлено спостерігають, хто ж переможе. Головне — щоб не було відлиги. Бо, кажуть, «як на Стрітення нап’ється півень води, то набереться чумак біди». Від 15 лютого дівчата, нарешті, починають співати веснянок, гарними голосами кличучи тепло й сонячну погоду. А також беруться писати писанки, щоб до Великодня встигнути розписати ці мініатюрні дарунки для багатьох родичів і друзів.