Дуб дубом

Усього в Києві нараховується 46 заповідних місць, де росте 233 давніх і дуже давніх дерев, розповідає «УМ» Володимир Борейко. Більшість таких місць набули свого статусу саме завдяки ініціативам київського екологічного центру, налогошує він. 60—70 відсотків дерев потребують постійного догляду, ретельного лікування. А ще є й такі зелені красені, якими місто офіційно не опікується — для них Борейко та його однодумці також добиваються природоохоронної «грамоти». Проте з документом чи без нього — дерева ніщо не рятує від рук вандалів. Улюблене заняття городян — знайти та підпалити дупло, з прикрістю каже Борейко. Або залишити на дереві «автограф». Або використати його як дошку оголошень. Хоча свідомий прошарок киян, звісно, не стане сумнівної забави ради калічити рослину. Дехто, навпаки, здатен попіклуватися про дерево і навіть узяти його під свій «патронат». Наприклад, наша колега журналістка Леся Островська–Сакада вклала власні кошти у відновлення знаменитої на весь Київ старовинної липи в Десятинному провулку. Є й інші жертводавці, чиї імена менш відомі або взагалі не відомі широкому загалу.

Що ж стосується процесу «латання дірок», то тут екологи розрізняють дрібні «подряпини» та більш серйозні травми дерев. При незначних пошкодженнях «рану» спочатку зачищають щіткою або шкребком, дезінфікують розчином мідного купоросу, а потім — розчином карболки, далі замазують її садовим варом та чистою льняною оліфою. Якщо є потреба, на постраждале місце накладають бандаж — ганчірку, змочену у гарячій оліфі. Протягом одного–двох років «рана» поступово затягується. З дуплами — дещо складніше. Але тут робота також починається з очищення стінок дупла та дезінфекції. Причому якщо порожнина в «тілі» дерева є досить великою, процедуру повторюють від т­рьох до п’яти разів. А потім приступають до пломбування. Спочатку прибивають всередині дупла залізну сітку, потім засипають порожнину товченою цеглою або дрібним камінням і заливають все це рідким цементним розчином. Коли цемент застигне, ззовні на нього наносять іще один шар — цього разу вже більш густий. Якщо все зробити правильно, шар деревини поступово розростатиметься поверх цементу, і це зміцнить пломбу, розповідає Володимир Борейко.

Тільки за останні три–чотири місяці подібним процедурам було піддано декілька видатних київських дерев: у жовтні 2008–го «заштопали» 500–річну «шовковицю Шевченка» у Ботанічному саду імені Гришка, підлікували старі черешні у зоопарку, а в січні цього року вкотре рятували «дуб Шевченка» в Березовому гаю. А загалом столичному екологічному центру городяни завдячують повним переліком рослинних «пріоритетів», які ще живуть на київських теренах. Не кажучи вже про цілком реальну турботу про більшість таких дерев. Мова і про згадану вище липу у Десятинному провулку (посаджену, за легендою, митрополитом Петром Могилою; її вік складає від 600 до 700 років), і про «дуб Крістера», якому також близько 700 років (одне з найстаріших дерев у місті знаходиться на вулиці Осиповського, біля колишньої садиби київського квіткаря Крістера), і про липу Феодосія Печерського (вік — 700—800 років, росте на території Києво–Печерської лаври), і про решту дерев.