Цей процес годилося б назвати процесом століття. Бо не лише Дніпропетровщина, а й уся Україна навряд чи щось подібне знала. Звісно, маніяками нас не здивуєш — лише Онопрієнко, Худолій чи Ткач, суд над яким теж нещодавно завершився в обласному центрі, чого варті. Проте у даному випадку ситуація все ж здається особливою. Насамперед з огляду на те, що в кримінальному праві важлива роль відводиться такому поняттю, як мотиви. І саме з мотивами у цій справі не надто клеїться. Один із них — пограбування — безперечно, є. Бо практично в кожному випадку юні нелюди у своїх жертв щось та забирали, хоча нерідко цією здобиччю був гребінець чи ще якась дрібниця. А одного разу, так би мовити, трофеєм стала одна гривня. І це не дивно — від рук бузувірів гинули й бродяги, з яких можна було взяти тільки те, що на них.
Ще одна особливість цієї гучної справи — усі троє підсудних жили в цілком нормальних родинах. Більше того: батько Ігоря Супрунюка, незаперечного лідера, який втягнув до свого злочинного промислу двох однокласників, працював пілотом у виробничому об’єднанні «Південний машинобудівний завод» і знався навіть з колишнім генеральним директором підприємства Леонідом Кучмою. А батько Віктора Саєнка працював у прокуратурі Дніпропетровської області, хоч і на допоміжній посаді.
У таких випадках рідні зазвичай привселюдно відмовляються від своїх чад — щоб якось змити з себе небачену ганьбу. У нашій же історії все навпаки. Мати Ігоря Супрунюка та батько Віктора Саєнка брали участь у процесі як захисники власних дітей. Батьки юних бузувірів не замкнулися в собі, а охоче спілкувалися з журналістами, намагаючись довести, що судять не тих. З батьком Ігоря Супрунюка «УМ» поспілкувалася буквально за декілька хвилин до того, як в Апеляційному суді Дніпропетровської області почали зачитувати вирок. Колишній пілот категорично заявив про понад сотню різних підтасовок і фальсифікацій. Також звернув увагу на те, що суд не задовольнив жодне з їхніх клопотань, зокрема, про необхідність залучення більше двадцяти свідків. Окрім того, Супрунюк–старший заявляє про численні підробки підписів, фальсифікацію телефонних розмов тощо. Навіть висловив тверду переконаність, що суд... куплений.
Проте реалії засвідчують зовсім інше. Не в останню чергу завдяки тому, що самі бузувіри знімали свої звірства на відеокамеру мобільного телефону. 71–річна колишній лікар Лідія Іванівна зіштовхнулася з ними ще в січні 2007 року, коли до вбивств людей у трійці руки ще не дійшли. «Я звично погодувала з десяток собак, яких утримувала одна з установ, — розповіла вона. — Того дня близько 15–ї години вже було вирушила додому. Троє собак стали мене проводжати. По дорозі помітила, як троє молодих людей немовби збираються на мене напасти».
А далі стало відбуватися щось страшне. «Супрунюк щосили, гадаю, кастетом, вдарив мене по голові багато разів. Я впала, втратила свідомість. У мене була відкрита черепно–мозкова травма, зламали ніс, а очі так потовкли, що з тиждень не могла їх відкрити взагалі, — пригадує пані Лідія. — Моє обличчя перетворилося на справжнє місиво, а зуби нелюди повиривали просто з коронками. Не сумніваюся, що вони мене тут і вбили б. Якби не любі собачки ... Вони зчинили несамовитий гавкіт, чим налякали нападників. Бузувіри і двох моїх песиків убили, тільки Рижик і вижив... Коли ці кадри в суді переглядали, то присутнім мимоволі стало не по собі від того відчайдушного собачого гавкоту».
До цього епізоду в переліку діянь Супрунюка з Саєнком ще значиться напад на двох своїх ровесників мало не в центрі Дніпропетровська близько 17–ї години. Сценарій той самий — одного з хлопців Ігор ні з того, ні з сього сильно вдарив кулаком в обличчя, від чого той упав непритомним. Віктор тим часом вдарив і його приятеля, який потім зізнався слідству, що, впавши на землю, втрату свідомості зімітував. Здобич склала загалом 87 гривень. Проте для двох приятелів–однокласників вона стала, так би мовити, бойовим хрещенням принаймні з того, що доведено судом і слідством.
Хоча й до цього вбивства були. І не одне. Щоправда, тварин — собак і котів. Нещасних братів менших яким тільки тортурам не піддавали — і очі у живих виколювали, і монтажну піну до рота заливали, і душили удавками, і цвяхами прибивали за лапи, а потім розстрілювали, і через витяжну трубу пропускали... На одній з тварин чомусь навіть вирізали ножем фашистську свастику. Щоправда, привертає увагу, що вражаючим за своєю жорстокістю тортурам піддавали тварин маленьких, які не могли вчинити опору. Всі ці жахливі кадри теж ретельно записували на відео.
Після добрих півтора року полювання на собак–котів однокласники переключилися на людей. Причому з убивствами у них склалося не відразу. Окрім двох вищеописаних епізодів, ще було декілька розбійних нападів, які не завершилися смертю потерпілих. Як от на громадян Даніеляна та Мендовського у Дніпродзержинську, куди приїхали на автомобілі «ДЕУ — Ланос», подарованому Ігореві Супрунюку батьками. Проте цього разу вони вже їхали явно з наміром на когось напасти. Бо стали возити з собою дві зв’язані металеві труби. На кого саме напасти — не мало ніякого значення ані тоді, ані пізніше. Це було полювання, полювання на людей. На того ж Мендовського бузувіри напали, коли той став допомагати виштовхати їхній ДЕУ, який потрапив колесом у відкритий каналізаційний люк. Нещасного тут же огріли по голові трубами.
Апетит у юних нелюдів тим часом розгорявся все більше. І хоч їх по справі проходить троє, доводиться говорити тільки про двох — Супрунюка і Саєнка. Ще один їхній однокласник Олександр Ганжа проходить лише за двома епізодами, які не пов’язані з убивствами. Як він заявив, збагнувши, до чого це може призвести, надалі контакту зі своїми приятелями намагався всіляко уникати. Проте прокурор і для Ганжі попросила покарання, яке передбачає 14 років позбавлення волі.
Супрунюк із Саєнком діяли за відпрацьованим сценарієм — били намічену жертву по голові спершу вищезгаданими трубами, а потім — молотком, відтягували до безлюднішого місця, де добивали і грабували. Як ми зазначили вище, не гребували нічим.
Звісно, траплялася здобич і вагоміша. Так, у районі села Піщанка Новомосковського району Супрунюк з Саєнком вбили місцевого мешканця — чоловіка буквально стягнули з моторолера, на якому той їхав. Засіб пересування вирішили забрати з собою. І надалі декілька разів на ньому виїздили на нові злочини. Цікава деталь: саме моторолери стали початком кінця діянь злочинної парочки. Згодом у Супрунюка з Саєнком з’явився ще один такий. Уже впевнені у безкарності вони теж серед білого дня на одній з околиць Дніпропетровська стягнули з моторолера 45–річну жінку. Нещасну звично затягли до лісопосадки й почали добивати. Проте не помітили, що поруч в імпровізованому наметі гралися діти, які, насмерть перелякані, помчали повідомити про побачене батьків. Після цього по Дніпропетровську загуляли чутки про маніяків на моторолерах.
І, нарешті, для правоохоронців — на розкриття численних злочинів були задіяні великі сили — настав час, коли затримання зловмисників, як кажуть, є справою техніки. Сторож однієї з автостоянок на житловому масиві, де мешкали Супрунюк з Саєнком, побачив, як нелюди топлять два моторолери в озері. Чоловік одразу ж зателефонував до міліції...
Тодішній начальник Управління Міністерства внутрішніх справ у Дніпропетровській області на скликаній з приводу гучного затримання прес–конференції повідомив, що юні нелюди нападали винятково на людей, які не могли вчинити опору, себто переважно пенсійного віку. Однак погодитися з цим важко. Супрунюк з Саєнком нападали на всіх без розбору — лише б трапився підходящий момент. Не може не вражати, що жодної своєї жертви вони не намічали завчасно. Просто виїздили на полювання. Причому піймали такий, з дозволу сказати, кураж, що протягом доби вбивали по кілька людей.
Приміром, у районі вулиці Косіора протягом одного вечора вбили 32–річну Олену Шрам і 22–річного Єгора Нічволоду. Жінка, яка одна виховувала 10–річного сина, саме працювала в нічну зміну. Звечора вона почала нездужати, отож відпросилася додому. Близько опівночі буквально перед під’їздом власного будинку її очікували Супрунюк з Саєнком. Точніше, очікували не її, а, як завжди, — будь–кого. Трапилася вона... Коли нелюдів привозили для відтворення їхніх дій на місце вбивства, численні присутні не могли стримувати сліз, дивлячись, як з–за кущів за всім цим із жахом спостерігав 10–річний Оленин син...
А в одному із сусідніх будинків жах оповив місцевих мешканців вже того ж трагічного вечора. Несамовите ридання матері Єгора Нічволоди, міцного, спортивної статури, яка побачила сина вбитим біля під’їзду власного будинку, справило враження мало не землетрусу...
Супрунюку й Саєнку — довічне, Ганжі — дев’ять років
Вирок нелюдам в Апеляційному суді Дніпропетровської області читали протягом двох днів — надто багато злочинних епізодів на їхній совісті. У залі було багато потерпілих. Одна з жінок весь цей час тримала перед собою портрет убитої доньки... Ігор Супрунюк та Віктор Саєнко отримали довічне позбавлення волі, а Олександр Ганжа — дев’ять років. Із 21 убивства, які першим двом інкримінувалися слідством, суд визнав доведеними вісімнадцять.
Коли оголосили вирок, люди зітхнули полегшено. Утім батьки нелюдів і надалі намагалися висловлювати незадоволення. На цьому тлі нормальній людині й справді важко збагнути, як таке могло статися?
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
