Як свідчать матеріали кримінальної справи, спочатку про приміщення недіючого дитячого садочка, що належить до інфраструктури державного підприємства «732–й Вінницький ремонтний завод», не йшлося. До директора заводу Володимира Білика звернувся місцевий підприємець, який шукав можливості придбати тільки земельну ділянку для будівництва складів. Із землею нічого не вийшло, але у відповідь він отримав альтернативну пропозицію: може, вам краще підійшов би дитячий садочок? Перспектива виглядала привабливо, адже разом із готовим приміщенням підприємець відразу отримував площі під офіс, тож як було не погодитись. Залишалося тільки дочекатись, поки набере чинності постанова Кабміну про порядок відчуження об’єктів державної власності.
У серпні 2007 року цей порядок почав діяти, тому Білик зателефонував підприємцеві і запропонував розпочати оформлення документів, необхідних для участі в конкурсі. Зі свого боку він пообіцяв усіляке сприяння, але, ясна річ, не за гарні очі. Як розповідав на суді потерпілий, спершу йшлося про суму 100 тисяч доларів, яку майбутній хабарник пізніше знизив до 50 тисяч. Таких коштів у співрозмовника на той момент не було, тому Білик погодився на меншу суму — на 10 тисяч доларів. І тільки коли підприємець сказав, що може дати лише 5 тисяч, урешті–решт вони погодились.
Перед тим, як віддати гроші, потерпілий завітав до УБОЗу і написав відповідну заяву. На місце зустрічі він приїхав з оперативним супроводом, а розмову з хабарником, яка відбувалась в автомобілі при передачі грошей, записували. Не встиг Білик відійти від машини на десяток метрів, як був затриманий.
Оскільки заперечувати факт отримання грошей не було сенсу, то на суді Володимир Білик обрав вельми оригінальну тактику захисту. Підсудний стверджував: підприємець настільки настирливо пропонував хабар, що він не міг йому протистояти. І тому вирішив узяти — але тільки для того, щоб пізніше повернути назад! Мовляв, у нього не було жодних намірів заволодіти чужими грішми.
Апеляційний суд Вінницької області, який розглядав кримінальну справу по першій інстанції, визнав Володимира Білика винним. З покаранням йому пощастило — потрапив під амністію, а от із прибутковою посадою довелось попрощатися.
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
