Упіймати «Канарку російського мистецтва»

Якщо б сучасне життя охарактеризувати з позиції журналістського жанру, то варіант може бути лише один — репортаж. Прибігли, побачили, оперативно проаналізували, швиденько відписалися, побігли далі, за новою порцією інформації та поверхневих вражень. Такий стиль існування має щонайменше два пояснення. Перше — справ та подій багато, а часу обмаль. Друге — всі ці справи та події, зазвичай, без претензії на глобальність, а тому, якщо чесно, особливого занурення і не потребують. Тому коли випадає можливість потрапити туди, де ця формула не спрацьовує, таким шансом гріх не скористатися. Зустріч із ректором Школи–студії МХАТ Анатолієм Смілянським, яка відбулася у Національному театрі імені Лесі Українки, стала саме таким шансом, до якого долучилися не лише студенти та викладачі нашого Університету імені Карпенка–Карого, а й актори, режисери, журналісти.

Анатолій Смілянський очолює один із найвідоміших мистецьких «вишів» Росії з 2000 року. До цього він працював на різних посадах — завліт Горьківського ТЮГу, ЦАТРА, МХАТу — але його постійним творчим амплуа було «людина театру». Він працював з Олегом Єфремовим, вивчав творчість Булгакова, редагував дев’ятитомник Станіславського та багато інших мистецьких видань. Зараз Анатолій Миронович активно співпрацює з російським телеканалом «Культура», для якого готує цикли програм про найвідоміших діячів російського театру. Один із таких проектів, присвячений акторові Михайлу Чехову, він презентував у Києві.

«Я був вражений, як геній актора може відчути і зіграти те, що відбудеться з країною», — захоплено розповідає Смілянський у Києві. А оскільки проект передбачає дев’ять серій по 26 хвилин, Анатолій Миронович розшифрував цю тезу, розповівши як про самого Чехова, так і про свою роботу над циклом. Михайло Чехов, який народився приблизно у той самий час, що й Ахматова, Булгаков, Пастернак, і був яскравим представником цього потужного покоління, мав дуже гарну інтуїцію, що, на відміну від деяких знаменитих ровесників, дозволяло йому, немов Колобку з казки, втікати від режимів та диктаторів. Племінника Антона Чехова театрознавець порівняв із канаркою, яку приносять у шахту, — пташка, відчуваючи небезпеку вибуху, починає голосно співати. «Канарка російського мистецтва» Михайло Чехов викладав у мистецьких студіях, знімався в кіно («Людина з ресторану» Якова Протазанова), на сцену російського театру виходив у виставах «Дванадцята ніч», «Ревізор», театрознавці того часу особливо відзначають його Гамлета у шкірянці, а сам він мріяв про театр із релігійним ухилом. Випустивши книжку «Шлях актора», Михайло Чехов у віці 37 років залишив СРСР — отримав дозвіл на лікування у Німеччині й не повернувся. Там його творча доля також складалася досить успішно. «Незважаючи на свою шалену популярність, — не втомлювався дивуватися феномену актора Анатолій Смілянський, — Михайло Чехов був дуже некрасивим. Його бабуся навіть прізвисько вигадала для свого онука — гнида». У 1939 році Михайло залишає вже гітлерівську Німеччину — разом зі своїми акторами «Театру Чехова» він їде до Америки й оселяється поблизу Нью–Йорка. Цей шлях подолає і Анатолій Смілянський, звісно, через кілька десятиліть після Чехова. Вивчивши англійську — між іншим, уже після 50–ти, зараз Смілянському 66, — ректор Школи–студії МХАТ давно викладає у Штатах. І в кожен свій приїзд по зернятах збирає інформацію про американський відрізок життя Михайла Чехова. «За 13 років в Америці Чехов зіграв у 12 фільмах, — розповідає Смілянський. — Як правило, це були другорядні персонажі, іноземці... За роль психіатра Брулова у картині Хічкока «Зачарований» Чехов був номінований на «Оскар», останньою його картиною була «Рапсодія», в якій знялася також і Елізабет Тейлор». Побував Анатолій Миронович і в будинку, де жив Чехов, — «зараз там мешкає жінка з Сальвадору, яка щось трішки чула про попереднього господаря», — а також на кладовищі «Форест–Лон–Меморіел» у Голлівуді, де захоронена урна з прахом актора. Своє ретельне дослідження він завершив логічною крапкою, після якої, за законами жанру, настане черга для роздумів — тим, кому адресований цей проект, поміркувати буде над чим. Як і учасникам зустрічі з Анатолієм Смілянським. Останнім, мабуть, дуже цікаво, коли ж у нас, в Україні, зніматимуть програми про видатних акторів. Нехай і не дев’ять серій по 26 хвилин, а хоча б одну з таким хронометражем.

Як розповів Анатолій Смілянський, перед цим приїздом він був у Києві вісімнадцять років тому, ще за радянських часів — брав участь у відкритті музею Булгакова. Але тепер, з усього, ректор Школи–студії МХАТ навідуватиметься до України частіше. Як розповів художній керівник Театру імені Лесі Українки Михайло Рєзникович, російська драма спільно з міським Управлінням культури задумала премію «Майстер», до складу журі якої ввійде й Анатолій Смілянський.