Великого художника з великими полотнами треба виставляти у великому музеї. Так обміркували тему виставки директор Київського музею російського мистецтва Юрій Вакуленко, куратор галереї «Колекція» Олег Байшев і сам Олександр Ройтбурд. Назва «2х3. Музейний формат» походить від розмірів полотен. «Це живопис музейного рівня. Ройтбурд дуже вплинув на розвиток сучасного мистецтва. Як би не дивно звучало, музей — це правильне місце для сучасного мистецтва», — каже директор галереї «Колекція» Дарина Жолдак, де востаннє, зовсім недавно, Ройтбурд і виставлявся.

Якщо б сучасне життя охарактеризувати з позиції журналістського жанру, то варіант може бути лише один — репортаж. Прибігли, побачили, оперативно проаналізували, швиденько відписалися, побігли далі, за новою порцією інформації та поверхневих вражень. Такий стиль існування має щонайменше два пояснення. Перше — справ та подій багато, а часу обмаль. Друге — всі ці справи та події, зазвичай, без претензії на глобальність, а тому, якщо чесно, особливого занурення і не потребують. Тому коли випадає можливість потрапити туди, де ця формула не спрацьовує, таким шансом гріх не скористатися. Зустріч із ректором Школи–студії МХАТ Анатолієм Смілянським, яка відбулася у Національному театрі імені Лесі Українки, стала саме таким шансом, до якого долучилися не лише студенти та викладачі нашого Університету імені Карпенка–Карого, а й актори, режисери, журналісти.

Криза фінансів і нашого всього — вона і в Росії криза. А ще — і всяка всячина од містики й «позакадрових» закономірностей. Дванадцять разів підряд один із найбільших у світі фільмових архівів, Держфільмофонд Росії (у недавньому минулому — СРСР), проводив архівний фестиваль, і нічого. А як зібрались утринадцяте... Словом, вирішили обійтися форматом фестивалю–семінару, з ухилом у дослідження текстології фільмів, без найменшої помпи й урочистостей.