Порушилася ієрархія

Понурі голоси в усіх письменницьких трубках свідчили про те, що в ніч із понеділка на вівторок у літературі сталася біда. Після тяжкої хвороби у своєму будинку в Кончі–Заспі помер Павло Архипович Загребельний, письменник, який у радянські часи видавався мільйонними тиражами, письменник, який допоміг у літературі дуже багатьом некомерційним талантам, письменник, який орієнтувався в літературі — світовій, українській — як ніхто з нинішніх. «З літератури пішла справжня література», — найточніше сформулював Олесь Ульяненко.

Як на таке складне життя — з війною, концтабором, різними болячками Загребельний прожив досить–таки велике життя, кажуть ті, хто його знали. Дружина Павла Архиповича Елла Михайлівна в останні роки оберігала спокій, а відтак і здоров’я чоловіка, не так багато приймали гостей, відвідувачів, фільтрувала телефонні дзвінки, може, завдяки цьому класик і прожив кілька додаткових років. Але останнім часом до 84–річного письменника ледь не щодня приїздила «швидка». «Буквально вчора я повертався ввечері додому і побачив сліди біля його воріт. Я зрозумів, що була «швидка», і подумав: Дай Бог здоров’я Павлу Архиповичу ще хоч трохи пожити, — каже письменник Олег Чорногуз, сусід по дачі в Кончі–Заспі. — Моя дружина Ліда — лікар, вона забігала до Загребельних, дивилася Павла Архиповича, але завжди трохи ніяковіла — він же класик. Ліда радила лягти в лікарню, бо в Павла Архиповича був цілий букет хвороб, але він, мабуть, не хотів».

«Чи побачив він «Роксолану» французькою?»

У літературу Павло Загребельний прокладав шлях із полтавського села Солошине, було на цьому шляху артилерійське училище, романтичний порив — добровольцем на фронт, у неповні 17 — було поранення, оборона Києва, полон і два з половиною роки фашистського концтабору. Був Дніпропетровський університет і робота в дніпропетровській газеті, в 1961—62 роках Загребельний очолював «Літературну газету». У 60—70–ті роки минулого століття він написав великий масив книжок і досягнув на літературному поприщі всіх можливих висот — був головою Спілки письменників, головою Шевченківського комітету, лауреатом державної премії СРСР і Шевченківської премії, народним депутатом. Особливою популярністю користувалися його історичні романи — «Диво», «Первоміст», «Євпраксія», «Смерть у Києві», «Роксолана», «Я, Богдан». З його «Роксолани» ми дізнавалися про Османську імперію «інсайдерську» інформацію, через нашу людину, українку з Рогатина, яка зачарувала східного чоловіка Сулеймана. Три роки тому «Роксолану» переклали турецькою і видали в Стамбулі, а невдовзі роман можна буде прочитати французькою. «У мене є знайома в Парижі Алла Гуро, вона була на екскурсії в Туреччині і на могилі Роксолани туристам розповідали про цю українку і сказали, що український письменник написав про це роман. Алла зацікавилась романом, — розповідає Олег Чорногуз, — я пішов до Павла Архиповича, взяв для неї примірник роману, він ще написав їй такий хороший, філософський автограф, я хотів його скопіювати для себе, але закрутився і переслав книжку. Тепер «Роксолана» вже перекладена французькою, от тільки не знаю, чи Павло Архипович дочекався її французького видання, чи ні».

Поки був Загребельний, ну буквально ж до вчора, в літературі було відчуття глибини, стереоскопії, якщо хочете. Картонні фігурки на першому, інформаційному, плані, дрібнотем’я і мілководдя не видавалися тотальними, а ось він учора пішов за межу — і в рідкій шерензі титанів, на плечах яких відповідальність, «щоб не було стидно», — незаповнювана пробоїна. Дірка–пустка. Яка мовчить багатозначніше, ніж деякі грубі томи.

«Завжди приязний і широкообіймистий...»

Знайомство з письменником Євгеном Пашковським Загребельний зініціював сам, запросив у Спілку, повіз на дачу, наговорив багато хороших слів про його твори. Кажуть, дуже підтримував присудження йому Шевченківської премії. «УМ» зв’язалася з Євгеном Пашковським, але він каже, що востаннє бачив Павла Архиповича три роки тому. «Загребельний як справжній художник завжди цікавився живим життям, завжди був відкритий до людей, завжди приязний і широкообіймистий, завжди сповнений непідробної цікавості до всього нового — і в літературі, і в житті, завжди уважний до молодших колег, за що йому від мене і від нас багатьох уклінна вдячність»,— каже «УМ» Пашковський.

Зо три роки не бував у Загребельного й Олесь Ульяненко, якому дуже симпатизував класик. Маститий Загребельний і з Ульяненком зініціював знайомство, коли прочитав його роман «Сталінка». «Дід узагалі був такою складною натурою, мені біля нього було дуже тепло, я щиро його любив, — каже Ульяненко. — І він, і Елла Михайлівна мене підтримували навіть по–людськи. Колись у мене таке було западло з грошима, і дід мене просто конкретно підкормлював. Я приїздив до нього в гості, Елла Михайлівна завжди мені кульок тицьне, а потім я й конверт знаходив. Він був дуже хлібосольним, усі знаменитості у них перебули в Кончі.

Книжку перечитував за годину–дві, у нього книжками забитий весь будинок і горище, не знав, куди дівати. Що б я не запитав, він усе читав — навіть якісь авангардні речі, здавалося б, йому нецікаві. Пахар був страшний, працював до останнього подиху... Всі забули чоловіка, а тепер влаштують Мапет–шоу із похорону».

За останні десять років харківське видавництво «Фоліо» видало 18 романів Павла Загребельного, загальним накладом понад 200 тисяч примірників, останній — «Зло» — презентували у серпні 2008–го. «Цей роман називався «День для прийдешнього», один із перших його творів, виданий у 60–ті роки, але дуже понівечений цензурою, — каже директор видавництва Олександр Красовицький. — Ми видали його під автентичною назвою, з новою передмовою Павла Архиповича, в якій він розповідає всю історію, пов’язану з романом. Останнім часом він писав два історичні романи. Але я не можу про них говорити, бо не знаю, скільки написано». Питаю в Олександра, як відбулося його знайомство з класиком, чи довго довелося вмовляти видаватися в «Фоліо». «Ви не розумієте ситуацію десятирічної давності, — каже пан Красовицький. — У 1998 книжки не виходили вже багато років, і жодне з видавництв до нього не зверталося. Він якраз дуже зрадів, коли ми запропонували йому видаватися у нас. Перші роки ніхто з нами не конкурував за книжки Загребельного, думали, що це неприбутково і так далі. Хоча це був комерційний проект, який усі ці роки приносив гроші і видавництву, і автору».

Прощання з патріархом відбудеться 5 лютого, з 12 до 14 години, в Клубі Кабінету Міністрів.