Майже сім років Микола Горинь був поза політичною діяльністю. Після того як у 1996 році залишив посаду голови Львівської області, працював спочатку начальником Західної регіональної митниці, а незадовго до виходу на пенсію — заступником начальника ЗРМ. Зараз наймолодший із родини братів-дисидентів Горинів повернувся до активної політичної, чи, як сам він говорить, громадської діяльності. Відновив своє членство у Народному русі України. Водночас його затверджено координатором представництва блоку «Наша Україна» в місті Львiв.
Своє повернення у Рух Микола Горинь трактує як декларацію принципів, яких хоче дотримуватись. Щодо роботи у «Нашій Україні», то він став компромісною фігурою для всіх політичних сил. Водночас пан Микола говорить про відсутність якихось політичних амбіцій: «Я добре розумію, що через сім років повертатись у політику зі своїми індивідуальними планами практично неможливо».
Наша розмова з Миколою Горинем відбувалася через тиждень після того, як він очолив представництво «НУ» у Львові. «Найперше завдання — донести «нашу» політику до виборців, другий блок питань — розбудова структур блоку в районах міста», — зазначає співрозмовник. Одним із головних завдань представництва є налагодження взаємодії з фракцією «Наша Україна» у Львівській міській раді. Хоча фракція становить більшість у раді (до неї входить 57 депутатів із 90), однак вона складається з п'яти партійних груп (НРУ, УНП, ПРП, КУНу та групи «Християнський вибір» (Християнсько-демократичний союз)), кожна з них має свою політичну тактику, яка не завжди збігається з діями інших груп.
— Миколо Миколайовичу, як ви бачите цю взаємодію із фракцією «Нашої України» у Львівській міській раді?
— При добре організованій, цілеспрямованій роботі її вплив на роботу ради має бути набагато більший. Нещодавно відбулося спільне засідання обласного штабу та фракції, надалі я планую провести дуже серйозні консультації з окремими політичними складовими «Нашої України», щоб виробити спільну позицію та організаційні засади співпраці між фракцією і представництвом у Львові.
Ми попробуємо створити атмосферу взаємодовіри, коли кожен із тієї «п’ятиголової змії» стане на горло власній пісні й подумає, як далі дiяти. Я отримав таку згоду від усіх партійних груп, і ми постараємось вийти на чіткішу структуру, ніж є зараз.
— Результативність роботи фракції визначається її голосуваннями, передусім по ключових питаннях. Чи завжди львівська «Наша Україна» має єдину позицію?
— Не завжди. Декому здається, що блок є єдиною політичною структурою, яка може керувати всіма своїми складовими. Ні, це є добровільне об’єднання для досягнення політичних цілей, але в кожної складової є свої завдання. Мета блоку і фракції — виробити такі принципи співпраці, так навчитись слухати один одного, щоб мати єдину позицію з основних питань. Тут можуть бути якісь нюанси, але в основних питаннях ми домовимося про дуже жорстку фракційну дисципліну. Я маю на увазі питання довіри-недовіри керівникам виконавчих структур, вирішення стратегічних питань для регіону, які впливають на всю громаду. Здоровий глузд має підказати депутатам такі рішення, щоб вони служили громаді й місту та загальній справі, бо їхні голосування відбиваються як на авторитеті окремих організацій, так і блоку в цілому.
— Миколо Миколайовичу, ви маєте власну думку і щодо спроб відправити у відставку голову Львівської обласної ради Михайла Сендака. Зокрема, зараз говорять про конфлікт між головою облради та «губернатором» Олександром Сендегою. Останнього представники «Нашої України» звинувачують також і у тиску на депутатів...
— До 1997 року такий конфлікт був неможливий, оскільки тоді голова обласної виконавчої влади обирався всім населенням області. Це мало свої мінуси, але був дуже суттєвий плюс, адже загальне обрання робило голову незалежним від зазіхань київських структур, надто ж у політичних питаннях. Сьогоднішній голова облдержадміністрації є членом центральної «команди», який у будь-який момент може бути змінений. За сім років на Львівщині замінено чотирьох обласних голів. Напевне, у цьому протистоянні допущені помилки і з одного, і з другого боку. Але зараз є одна річ: може комусь Сендак подобатись чи не подобатись, але «Наша Україна» виступає категорично проти тих методів заміни голови облради, які використовуються. За останні 15 років ніколи не було такого сильного адміністративного тиску, як зараз. Утім я думаю, що після президентських виборів ситуація в області кардинально зміниться, бо частина «флюгерів», які звикли тримати ніс за вітром, одразу змінить свій напрям.
— Зараз багато говорять про тиск, який чиниться на львівських депутатів. «Душевна» розмова з начальством, перевірка «за всіма пунктами» фіскальними органами на підприємстві, яке очолює певний депутат, «виховна бесіда» з близькими родичами — людина ж не залізна, дивись, хтось і поступиться принципами задля спокою власного та сімейного. Що саме треба зробити в нашій державі, аби унеможливити такі ситуації або принаймні звести їх до мінімуму?
— Треба дуже серйозно переглянути законодавство щодо депутатів місцевих рад. Зокрема, працівники виконавчих органів не можуть бути депутатами рад того ж рівня. Ні для кого не є таємницею, що керівники чи то області, чи району можуть викликати до себе депутата, який водночас є його підлеглим, і сказати: «Це добре, що ти депутат, але ти заробляєш у державній структурі». Зараз ми ставимо людину перед дуже тяжкою дилемою: діяти у відповідності зі своїми переконаннями і законом чи залишитись без куска хліба.
— Ви говорили про те, що система виборності голів областей має суттєві переваги перед теперішньою, коли голову адміністрації призначають у Києвi. Давайте оцінимо цю ситуацію, так би мовити, від протилежного: які переваги має нинішня система керівництва областями?
— Не бачу жодних, оскільки вона веде до автократії, а врешті-решт може призвести і до диктатури. Це ненормально, коли керівники областей чи районів, будучи у відрядженні, дізнаються, що їх знято з посади. Такого просто не може бути в демократичному суспільстві. Політична реформа необхідна, однак треба спокійно подумати, які зміни слід внести до Конституції. Проблема в тому, що реформу, яка є актуальною, вирішили зробити під конкретну людину, під подію, не думаючи про загальний стан країни. До реформи треба підійти дуже делікатно і продумати кожен елемент, ваги і противаги. Система має бути збалансована на рівні району, області, між центром і регіонами...
— Миколо Миколайовичу, на вашу думку,а чи на часі зміна адміністративного поділу держави, зокрема укрупнення областей?
— У кризових ситуаціях, коли нема економічної, політичної, фінансової, соціальної стабільності, приступати до реформування адміністративного поділу є абсурдом. Треба дуже уважно підходити до цього питання, бо зрештою це може привести до автономізації.
— Коли ви керували Львівською областю, чи відчували, що її територія є оптимальною, можливо, замалою, або, навпаки, для зручності управління її слід розділити?
— Її територія є якраз достатньою. Аналогічна ситуація була в Польщі, де існувало багато невеликих воєводств — зараз їхні території приблизно відповідають українським областям. У наших умовах укрупнення областей, крім створення додаткових протистоянь із колишніми обласними центрами, нічого не принесе. Для того треба відчувати цілісність суспільства, створити політичну націю, якій не страшний поділ на окремі регіони. У Польщі он зрозуміли, що вийшли на певний рівень, і перед вступом до НАТО провели адміністративну реформу.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
