Абонемент на спогади

Учорашня газета зі старими новинами годиться хіба що на обгортковий папір. А от у Німеччині позавчорашні газети набули неабиякої популярності. Англійський видавець Пітер МакДжі почав розповсюджувати тут видання часів націонал–соціалізму під назвою: «Газети як свідки». Відразу знайшлися критики, котрі розцінили це як цинізм і абсолютно не прийнятне для Німеччини явище. Сам МакДжі побачив два шляхи використання старих газет: закрити їх в архівах або... оприлюднити. І він обрав другий шлях, пояснюючи це дещо ідеалістичними причинами: історія має жити, а суспільство — отримати можливість дискутувати. Можливо, йдеться й про фінансовий успіх, адже його проект реалізується уже у вісьмох європейських країнах.

87–річний Карл Гюнтер, перегортаючи нове–старе видання, дивується: минуло так багато років, та й пам’ять уже «несвіжа», а він ясно згадує, приміром, промову Гітлера тих часів. На його думку, до 1938—1939 років суспільство було у захваті від ідей нового канцлера. Пан Гюнтер стримано розповідає, що видання нової–старої газети навіяло йому картини минулого. Ось 30 січня 1933 року газета Der Angriff («Атака») закликала у передовиці: «Гітлер — рейхсканцлер!», а Йозеф Геббельс коментував: «Коли б на посаду канцлера обрали когось іншого, не Гітлера, та людина була б мертвою уже за місяць!» Крім згаданої «Атаки», під спільною назвою «Газети як свідки» вийшли також консервативне видання Deutsche Allgemeine Zeitung («Німецька загальна газета») і комуністична Der Kampfer («Боєць»). Перший випуск часопису «оновленого» націонал–соціалізму читачі отримали 8 січня. Вартість «газети–свідка», за німецькими мірками, невисока — 3,90 євро.

Історик і консультант проекту Габріеле Тьопсер–Цігерт закликає розглядати пресу 30—40–х років не як засіб пропаганди, а як дзеркало буднів, котрими жили тодішні німці. Зробити це буде важко, якщо враховувати, що для Йозефа Геббельса, чиї агітаційні коментарі увійшли до першого номера, преса передовсім була засобом пропаганди. Так само, як це буде складно зробити, гортаючи примірник комуністичної газети «Борець», котра також використовує своє видання як засіб пропаганди. Хоч і дещо курйозно: йдеться про сторінку для наймолодших читачів, де розміщене дитяче фото Володимира Ілліча Леніна.

У аналітиків є всі підстави для занепокоєння, що «Газети як свідки» можуть стати підґрунтям пропаганди для правих радикалів. Праві користуються тим, що сучасна Німеччина нині перебуває у схожій економічній ситуації, як і в 30–ті роки. Це, серед іншого, є причиною переосмислення німцями власної історії. Видавці заперечують небезпеку використання газети правими радикалами для власної пропаганди. Професор Вольфганг Бенц, котрий бере участь у проекті, вважає, що неонацисти не прагнуть використовувати складні для неї історичні факти. Представникам правих радикалів простіше працювати з ефективними гаслами, вказуючи на нагальні проблеми сьогодення Німеччини.

Передбачалося, що в рамках проекту «Газети як свідки» буде перевидано приблизно 150 німецьких видань 1933—1945 років — тобто з початку правління Гітлера і до закінчення Другої світової війни. Організатори такого неоднозначного проекту заручилися дозволом органів влади ФРН на реалізацію проекту. Адже у Федеративній Республіці повністю заборонена демонстрація нацистської символіки, приміром, свастики.

Тим часом міністерство фінансів Баварії розпорядилося заборонити подальший випуск газети.

Юридичною підставою заборони стало питання ліцензійного права на видавництво «Еера», котрому належuть націонал–соціалістичнa газетa. Адже після Другої світової війни видавництво було підпорядковане владі федеральної землі Баварія. Усупереч забороні в Баварії вчора видання вийшло з передруком націонал–соціалістичної газети «Народний спостерігач», де йтиметься про пожежу у Рейхстагу.

Наталія ПИСАНСЬКА