Україна побореться... За що?

Переглянув деякі матеріали вітчизняних ЗМІ... Про фестиваль, що входить у трійку найвизначніших кінофорумів світу (поруч із Канном чи Венецією), — або ж нічого, або передрук із російських джерел (слово в слово, навіть характеристики з Вікіпедії)... Чи дурниці на кшталт «Україна побореться за головну нагороду Берлінале». Це щодо включення фільму «Діагноз» молодого українського режисера Мирослава Слабошпицького до конкурсу короткометражних стрічок. Справді, приємна подія — і для режисера, і для українського кіно. Одначе головна нагорода фестивалю розігрується все ж у конкурсі повнометражних стрічок.

Український «Діагноз»

У короткометражному — теж «Ведмеді», золотий і срібний, і коли Слабошпицький отримає приз (як сталося це аж сім років тому із нашим Степаном Ковалем та його анімаційним «Йшов трамвай 9й номер»), то це буде подією. На жаль, призи великих фестивалів не справляють враження в Україні. Три роки тому, скажімо, дипломна картина «Подорожні» Ігоря Стрембицького навіть у короткометражному конкурсі Канна перемогла — і що то допомогло молодому режисерові? У нашій країні нині героями є політики і чиновники: їхні щурячі перегони — основний різновид вітчизняного екранного мистецтва. Зайвим доказом того є практичне викреслення кінематографа з цьогорічного державного бюджету. Навіщо — треба буде, нардепи Шуфрич і Ляшко і так збацають «шонібудь художественне».

Яким буде «Діагноз» Слабошпицького (Ліга українських меценатів, за підтримки фармацевтич­ної фірми «Дарниця») — ще не знаю, не бачив. 15хвилинний фільм оповідає (за наданим синопсисом) про сьогоднішнє соціальне дно. Наркомани, наркобізнес, міліційні облави... Злі язики одразу скажуть: ну так, рецепт відомий — «чорнуха» про наше життя сприймається на Заході, на тамтешніх фестивалях, значно краще, аніж якийсь «позитив». Одначе не поспішаймо з висновками, це поперше. А подруге, треба знати Берлінале — тут зазвичай віддають перевагу кіно, зосередженому на аналізі соціальних проблем, виявленню суспільних бід.

Зробить, до прикладу, котрийсь із наших режисерів повнометражну картину про нашу українську мафію (не бойовичок, а серйозне аналітичне кіно), і шанси потрапити у великий конкурс наступного фестивалю у німецькій столиці будуть чималими. Або з’явиться великий аналітичний фільм, який із безпощадною тверезістю відтворить нас із вами: не тільки бандюків од політики, а й «пересічного українця», чий моральний кодекс, незрідка, так само впав «нижче плінтуса» (верхи певною мірою віддзеркалюють низи; інакше їх би просто не було). Таке «діагностичне» кіно вкрай потрібне — передусім нашому суспільству, що тоне в зоні непрозорого безуму і надто прозорої безкультурності. Будемо сподіватися, що фільм Слабошпицького є одним із кроків назустріч новим ідеям...

«Діагнозу» ставитимуть діагноз три члени журі — філіппінський режисер Кван де ла Круз, молода актриса з Косова Арта Доброші (у Берліні реагують на геополітичні зміни; так було і на початку 2005го, коли у велике журі був запрошений наш Андрій Курков) і доктор Ларс Хенрик Гас, директор фестивалю в Оберхаузені. А змагатимуться зі Слабошпицьким десять режисерів із Румунії (кіно там продовжує розвиватися у доволі цікавих формах), Бельгії, Куби, США, Ізраїлю, Індонезії, Мексики... — словом, зі всього світу. Тим цікавіше.

Плюс екзотика, мінус Росія

Організатори Берлінале завжди відзначалися особливою увагою до екзотичних кінематографій. Скажімо, у секції «Покоління» можна буде познайомитись із короткометражною «Посмішкою Будди» бурятського режисера Баїра Дишенова. У Росії, за умов фінансового та економічного зростання останніх років, виник інтерес до фінансування та продюсування національних кінематографій у Татарстані, Бурятії, Башкирії, Якутії. Знов­таки доводиться гірко посміхнутися — після невеликого сплеску 2005—2006 років національний капітал збайдужів до українського кіно. Бо переконався — «відбити бабки» у прокаті непросто, нині й зов­сім неможливо. Таке враження, що серед нуворишів суцільні тобі «чукчі» з відомої анекдотичної серії: посадили картоплю, а вже наступного дня копають — бо сильно «кушать» хочеться.

Велике фестивальне журі очолить знаменита британська актриса Тільда Суїнтон («Хроніки Нарнії: Лев, відьма і шафа для одягу», «Пляж», «Караваджо» та ін.). Конкурсну програму вже оголошено. До неї увійшли 26 фільмів з Аргентини, Великої Британії, Греції, Данії, Ірану, Іспанії, Італії, Німеччини, Перу, Польщі, Румунії, США, Угорщини, Уругваю, Франції. Доволі звичне для останніх років географічне представництво. Хіба що немає японців, а так звана Східна (вона ж Центральна) Європа цього разу презентована польською («Солодкий порив / Tatarak» знаменитого Анджея Вайди, з Крістіною Яндою у головній ролі) та румуноугорськобританською («Катарін Варга», дебют Петера Стрікланда) стрічками. Ще будуть «Рікі /Ricky» Франсуа Озона, «Черрі / Cheri» Стівена Фрірза, «В електричному тумані / In the Electric Mist» француза Бертрана Таверньє... А от росіян у великому конкурсі знову немає — вже вкотре за останні роки. Хоча, як відомо, у Каннах чи Венеції їхня присутність є мало не обов’язковою. Одначе у Берліні вочевидь вважають, що російське кіно нічим не відзначається у плані соціального та геополітичного аналізу.

Отже, 5 лютого у Berlinale Palast урочисте відкриття фестивалю. Фільм відкриття — Internationale знаменитого німецького режисера Тома Тиквера (2002го його «Рай» так само відкривав Берлінале). Це трилер, головні ролі виконують Клайв Оуен та Наомі Уотс. Наприкінці лютого стрічка виходить у прокат — український так само. Світ нині такий, що й справді нагадує глобальне село: побрехенька з одного краю на інший доходить за лічені години і дні. У кінематографі сюжетів, брехеньок­правдивок, вистачає. На наш вік вистачить точно.