Не підстелив соломку — то спали

Обговорюючи з журналістами програму використання місцевих поновлювальних видів палива, радник голови Сумської обласної державної адміністрації Марк Берфман ще в кінці минулого року погодився: щоб її впровадити, слід займатися роз’яснювальною роботою. Але зауважив, що найсильнішою агітацією за використання альтернативного палива стануть квитанції про сплату за тепло, які прийдуть людям уже незабаром.

Нинішня газова ситуація справді наочно роз’яснила, що «блакитний вогник», який стільки років, прокладаючи кілометри труб, ми вели до наших домівок у містах і селах, — не енергетична панацея. Тепер не лише прогнозисти–аналітики, а й рядові громадяни усвідомлюють: вогник може просто погаснути. Тому, хай і з дискусіями, на січневій сесії облради прийняли «Програму організації виробництва та використання місцевих поновлювальних видів палива на 2009–2015 роки».

А у нас погаснув газ. А у вас?

Не йдеться про повну відмову від газу. Але для досягнення енергетичної незалежності його використання слід значною мірою скоротити. І якщо досі Сумщина споживала за рік 1,2 мільярда кубометрів «блакитного палива», то зараз стоїть завдання зменшити цей показник на третину. До того ж бажано не шляхом зниження температури та загального замерзання, а через досягнення необхідного тепла іншими способами. «Чим відрізняється енергозбереження від енергоефективності, — пояснює Марк Берфман. — Енергозбереження — це коли замість одного відра палива ми використовуємо піввідра і у класі чи палаті стає 12 градусів тепла. Енергоефективність — це коли піввідра досить, аби в тих же класі чи палаті було 20 градусів».

Розробляючи програму, фахівці обласної держадміністрації підрахували, що в області за рік після головних та санітарних рубок лісу залишають чи спалюють на виробничих ділянках близько 50 тисяч кубометрів відходів лісокористування. А це дорівнює 12 мільйонам кубометрів газу. Щороку на Сумщині пропадає близько 590 тисяч тонн соломи. Енергетична цінність такої кількості відповідає 240 мільйонам кубометрів газу. Не віриться? Звісно, бо ми останніми десятиліттями привчалися до думки про незамінність та доступність газу і зовсім­ забули про старі й перевірені види опалення.

У Великописарівському районі ще в грудні 2007 року встановили котельню для спалювання тюкованої соломи. Але соломи не заготовили! Коли цієї зими котельню все ж почали використовувати, температура в школі піднялася з дев’яти до двадцяти градусів! Та, звісно, потрібно десь брати такі котельні! Уже давно йдеться про виготовлення енергетично вагомих паливних брикетів. Але, знову ж таки, скільки таких брикетів продукується і хто виготовляє обладнання для топки ними? Відтак говоримо про переорієнтацію і свідомості, й комунальної системи, й промисловості.

Підтримує обласну програму заміщення газу місцевими видами палива екс–голова Сумської облдержадміністрації, а нині — керівник Альянсу «Нова генерація», що займається проблемами енергозбереження, Павло Качур. Він упевнений: ідея виготовлення та використання брикетів цікава й економічно окупна. Але за неї треба боротися, як і загалом за проект заміщення російського газу. Бажаючі реалізовувати цю ідею не стають у чергу. Бо це не мегапроект, а багато малих проектів. Ніби й вигідно, та ж як клопітно! «Але напрям цей один із найперспективніших, — переконаний Павло Качур. — Врешті, це питання нашої національної безпеки».

Скажемо більше: це питання безпеки й кожного підприємства чи населеного пункту. Достатньо згадати Алчевськ.

Зрозуміти і почати

Обласна програма має свій пілотний проект: аби когось загітувати, треба показати. Саме Сумський район обраний для «пілоту», бо, не чекаючи вказівок, там уже почали цю роботу, і її необхідність для району очевидна. «Ми з цією ідеєю вже «переспали», — каже заступник голови районної адміністрації Григорій Єрмоленко.

Район має чималу мережу соціально–культурних закладів — близько двохсот. За рік на їхнє опалення витрачалося 4,5 мільйона кубометрів газу. До того ж якщо на деяких об’єктах кубометр обходився в сім гривень, то були й такі, де він коштував 10–12. «Зробили найпростіший аудит, — розповідає голова районної ради Микола Соловей. — Виявили основні біди. Окремої програми робити не стали. Просто визначили проблему енергетики пріоритетною для району і необхідною при врахуванні в усіх подальших проектах».

Передусім узялися за школи. Окрім того, що заміни чи модернізації переважно вимагало обладнання, виявилася «діра» ще і в сервісному обслуговуванні: воно було відсутнє. Таким чином, школи витрачали близько 300 тисяч на рік лише на зарплату слюсарям із ремонту обладнання. Сьогодні в районі діє сервісна компанія. Директор школи перестав бути кочегаром. Тепер у разі потреби він просто піднімає телефонну трубку і викликає фахівців. Зараз лишилися три школи, на модернізацію яких не вистачило коштів. За три з половиною роки роботи економія на споживанні газу в бюджетних закладах району досягла півтора мільйона гривень. А на кінець минулого року кубометр газу на опалення вже обходився трохи менше чотирьох гривень.

Але економно використовувати газ — це одне. Інше — усвідомлення переходу на альтернативні види палива. «У районі щороку є 120 тисяч тонн соломи, — рахує Григорій Єрмоленко, — близько 17 тисяч тонн — відходів планових вирубок. А щоб опалити всю бюджетну сферу району, потрібно 4 тисячі тонн альтернативного палива…». Чи варто ще наводити аргументи при такій кількості паливної сировини?

Парадокс, але установку з виготовлення палива знайшли лише на Львівщині. Коштує дорого, та окупність становить 3–4 роки, отже, є сенс! Знайшли і майданчик для спорудження — старі корівники. Є домовленості щодо сировини. І поки хтось зважує, у Сумському районі вже працюють.

Десять відсотків щороку — це реально?

На десять відсотків кожного року має зростати рівень використання альтернативного­ палива. І ніхто не переконує, що виконання такої програми — справа проста. Адже одна річ, коли йдеться про бюджетну сферу. А промисловість? А житловий сектор — особливо багатоквартирні будинки? Тож програма — лише один крок на довгому шляху, який, утім, потрібно пройти і зробити немало. Зокрема, планується щорічне проведення конкурсу інвестиційних проектів за темою. Є намір створити лабораторію для здійснення моніторингу показників енергоефективності та перевірки якості палива. Розроблено програми по кожному району, кожному місту. «Слід дивитися конкретний об’єкт, що на ньому потрібно зробити і скільки це коштуватиме, — каже Марк Берфман. — Власне, кожному голові сільради потрібно дати «дорожню карту», аби потім вимагати від нього конкретних результатів».

Сьогодні вже зрозуміло: здешевіння газу не буде. І так чи інакше, потрібно нагнутися й підняти те, що досі лежало під ногами як непотріб. Відходи деревини, солома, просто побутові відходи. З таких — викинутих ялинок, старих меблів чи гілок — уже робить паливні брикети компанія «Сумикомунтранс». У Бездрику брикети виготовляють із лушпиння насіння. Ще область має чималі запаси торфу. Звичайно, каже Марк Берфман, альтернативні види палива теж дорожчатимуть. Поки солома гнила на полях, вона не коштувала нічого. Коли встановили агрегати, які на ній працюють, ціна з’явилася. Але в будь–якому разі ця ціна буде незрівнянно нижчою, а по–друге, всі кошти залишатимуться в області. Це один із «пряників», який обіцяє виконання програми. Ще один: спалювання альтернативного палива позбавить тієї екологічної агресії, яку несуть газ чи вугілля. Найважливіше ж — буде зроблено достойний внесок у газонезалежність держави.

Бо обласна програма, як виявилося, актуальна для України загалом. Наприкінці минулого тижня голова обладміністрації Микола Лаврик виклав її суть на засіданні уряду. Програмі обіцяно підтримку на 1 мільярд 300 мільйонів гривень, і вона розглядається як пілотна для держави. Що ж, можливо, підстеляти соломку за нинішньої ситуації нам уже трохи й запізно, але почати спалювати — саме час.