Як казав Стівен Кінг, диктатори — нудні. І просто кохаються у своїй нудності. Звичайно, Черновецький — ніякий не диктатор, хоча заявка про те, що Олесь Довгий — «наступний мер», дечого варта. Наш мер думає, що він — Путін, а секретар Київради — Медведєв. Але нехай. Вкотре зізнавшись у любові до бабусь (тема «заюзана» до нудоти!), Черновецький вдруге заанонсував, що обкладе податком багатіїв, аби ті сплачували в міську казну навіть за «шнурки від Бріоні». З цього приводу столичний голова проведе референдум — «УМ» уже писала про таку ідею, яка наразі почала набувати більш конкретних обрисів. Тому декілька слів по темі.
У світі дійсно існує традиція дерти з «багатеньких буратін» по три шкури. Причому скільки країн — стільки визначень того, що є розкішшю. У Китаї це — м’ячі для гольфа. У США — домашній телефон (відповідний закон був прийнятий Конгресом ще у 1898 році і діє досі). В Норвегії — шоколад та будь–яке авто. На Сардинії (популярному місці відпочинку мільйонерів) — нерухомість, яхти та приватні літаки. Але це все не має жодного стосунку до спазматичних спроб Черновецького наповнити міський бюджет. Якщо десь за кордоном підходи до оподаткування формувались роками (якщо не століттями), то дії київського мера нагадують мавпу з гранатою — безконтрольність рухів і небезпека для оточуючих. Заявлений міський бюджет є надто великим, борги перед комунальниками — надто значними, а грошей в казні — катма. Ситуацію не врятує ні платна медицина, ні підняті тарифи на проїзд, ні подорожчання паркування. Власне, не врятує її і податок на розкіш, але як піар–хід — згодиться. Бабцям сподобається думка, що заможніших сусідів «битимуть гривнею». Ненависть до багатих насаджував ще 1917 рік...
...А в році 2009–му юристи мера мудрують над тим, що таке «розкіш» і як змусити громадян за неї платити. Заступниця Черновецького Ірена Кільчицька вважає, що платити слід за машини, які коштують більше 150 тисяч євро, за квартири ціною понад мільйон доларів або за придбані на той–таки мільйон коштовності. Між іншим, у розпорядженні «УМ» є «Концепція проведення місцевого референдуму по запровадженню у місті Києві загальнообов’язкового платежу «Цільовий соціальний внесок власників предметів розкоші». Громіздка назва містить очевидне протиріччя: «внесок» (у значенні «пожертва») не може бути «загальнообов’язковим платежем». Від внеску легко «відкосити» самому, але при цьому наполягати, щоб його сплатив хтось інший.
Приміром, чи робитиме внески сама Кільчицька — власниця машин «Бентлі» (близько 200 тисяч доларів) та «Порше» (300 тисяч)? Автопарк її безпосереднього шефа ще крутіший — чого вартий один тільки «Роллс–Ройс»! Власне, «Роллс–Ройс» вартий мільйона доларів. (Перед тим Черновецький їздив на «Майбаху» за кількасот тисяч). Порівняно з цими «тачками» «Чайка» Щербицького, придбана Черновецьким на аукціоні за 1,5 мільйона гривень, виглядає, як біжутерія посеред діамантів. «Розкіш, — пише «Концепція», — це життєва вигода, пов’язана з комфортом, багатством, пишнотою, і як спосіб життя доступна лише для громадян, котрі отримують високі та надвисокі доходи». А «предмети розкоші» — це «престижні автомобілі, катери, яхти, літаки, нерухомість, об’єкти мистецтва, коштовності». Нещодавно Черновецький сповістив, що має намір придбати вертоліт — задля «любих бабусь» і Президента України, до якого Черновецький... часто запізнюється, простоюючи в заторах. (Хочеться побачити цю картину — як на Банкову сідає гвинтокрил київського мера. Що й казати, це буде нове слово в державному протоколі).
Але повернімось до референдуму. Прикро тільки те, що на цю затію піде чимало коштів середньостатистичних киян, які не є ані бабусями, ані пілотами. Очевидно, що кампанія з його проведення коштуватиме стільки ж, скільки і вибори міського голови. А після підрахунку «за» і «проти» можливі два варіанти: або не зміниться нічого, або «чарівник з блакитного вертольота» потрактує результати референдуму так, як йому заманеться. Й у програші опиняться власники звичайних квартир, дач або недорогих автівок. А бабусь мер переселить у притулки, позбавивши тягаря київської нерухомості.
