Убита галузь

      Цього року Президент з міністрами дали волю емоціям за зачиненими від преси дверима. Замість шести планових хвилин Леонід Кучма говорив годину, а потім довго слухав обтяжених відповідальністю фахівців. Слава Богу, поспішати було нікуди — глава держави приїздив у Харків з ночівлею. Грів серце і формат розмови «по-мужськи» — може ж, таки нарешті станеться диво і державні мужі поступляться корпоративними інтересами заради спільної справи. Але, схоже, не сталося. Принаймні у Харкові. Адже в ході прес-конференції стало зрозуміло, що другого березня (замалим не у переддень виходу тракторів у поле) державна рать приїздила не з готовим рішенням (тобто конкретними грошима), а всього лише порадитися, як жити далі. На скільки місяців чи років вони запізнилися і на якому відрізку часу нескінченні розмови та палкі надії нарешті втіляться у щось матеріальне — і сьогодні сказати важко.

      Розмова ж у залі, судячи з тих документів, які роздали журналістам на руки, була дійсно відвертою. Виступаючі ніби змагалися у вмінні змалювати ситуацію найчорнішими фарбами, забувши, що йдеться про їхню власну діяльність, а не результат набігу на Україну лютого ворога. «Важко знайти іншу галузь, яка б настільки постраждала від бездіяльності практично всіх урядів, — сказав Президент. — Ігнорували норми чинного законодавства, цільові програми, рішення самого ж Кабміну. Ситуацію не було стабілізовано, підгрунтя для подальшого економічного зростання у цій сфері не знайдено».

      Мають звичку урядовці ігнорувати і самого Леоніда Кучму. Скажімо, не виконали більшості положень його указу майже трирічної давності «Про заходи щодо розвитку ринку вітчизняної техніки для аграрно-промислового комплексу та збільшення обсягів її виробництва». А також відверто проігнорували закон України «Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для аграрного комплексу» від 17 лютого 2002 року. Крім цього, не закладають до бюджету в межах одного відсотка від загальних видатків кошти на підтримку галузі. Фінансування розробки нової техніки не перевищує 25 відсотків. У результаті українські селяни працюють сьогодні на тракторах і комбайнах, що зношені на 70—98 відсотків. З цієї причини на полях щорічно залишається до 4 мільйонів тонн зерна. Саме стільки не вистачило торік для продовольчих потреб. За втрачену пшеницю можна було б придбати три тисячі вітчизняних зернозбиральних комбайнів.

      Невикористані можливості нуртують душу ще й з іншої причини. Минулого року аграрні підприємства закупили майже три тисячі тракторів і 850 комбайнів іноземного виробництва, витративши на це 62 мільйони доларів. Тобто зарубіжні фірми одержали більше, ніж передбачалося, бюджетних коштів для фінансування усієї урядової програми виробництва сільськогосподарської техніки за 1998—2004 роки. Остання, до речі, теж не виконується. Зразків нових машин розроблено у чотири рази менше, ніж передбачалося. Але й з тих запущено у виробництво лише половину. Причини, як говорить Леонід Кучма, банальні. «У програму заклали радянський принцип виробництва. Без визначення пріоритетів, реального фінансування, а головне — без урахування попиту і вимог споживачів до якості техніки, сервісу тощо». Але якщо цей базовий документ такий неефективний, чому за довгих п'ять років його ніхто не вдосконалив?

      Про те, що емоційно окреслені проблеми у нас можуть не вирішуватися роками, свідчить і наступний факт. Нарада, подібна до позавчорашньої, вже проходила у Харкові близько двох років тому. З аналогічною пристрастю фахівці шукали причини занепаду вищезгаданої галузі і, здається, таки знайшли. Хлопчиком для биття тоді було обрано компанію «Украгромашінвест», яка володіє солідними пакетами акцій багатьох заводів вітчизняного сільгоспмашинобудування. Але, як повідомив Президент», «її сумнівна діяльність чомусь так і не стала предметом уваги ні уряду, ні Фонду держмайна, ні Мінпромполітики. Більшість підприємств, переданих в управління компанії, працюють збитково. За останні три роки дивідендів з державних пакетів акцій до бюджету надійшло усього 40 тисяч гривень. Лізингові операції становлять меше ніж чверть її обороту. Відповідне доручення з приводу Украгромашінвесту я дав за підсумками наради з проблем боротьби з організованою злочинністю і корупцією».

      Звучить дійсно по-державному. Але якось однобоко. Скажімо, сьогодні найбільш реальними покупцями 27,3-відсоткового державного пакета акцій Харківського тракторного заводу є дві компанії: «Аерокомп» та «Інтерпайп». Перша виступає нині дистриб'ютором заводу на російському ринку і володіє 22,4 відсотка його цінних паперів. А друга вважається співзасновницею опальної Украгромашінвест, за якою рахується 26-відсотковий пакет акцій тракторобудівного гіганта. Схоже, яка з цих двох структур викупить корпоративну частку ХТЗ у держави, та і стане повноправною господаркою базового для цієї галузі підприємства. За словами заступника директора ХТЗ з маркетингу Дмитра Сергієнка, фахівці «Інтерпайпу» останні півроку ретельно вивчали справи заводу і, здається, вже готові шукати з ними схеми вирішення давно наболілих проблем. Але як тоді сприймати критику Президента?

      На думку фахівців, тривіальне запитання «що робити?» сьогодні вже неактуальне. Конкретні схеми державної допомоги аграріям відомі вже давно. Єдине, що потрібно, — виділити під обраний варіант конкретні гроші. Але знову не вийшло. Лізинг у його сьогоднішній формі в Україні не працює. Заодно уряд відмовився і від часткової компенсації вартості придбаної селянами техніки, хоча цей механізм вважається найбільш оптимальним. «Ми з усією відвертістю мусимо визнати, що держава показала себе не кращим власником і ще гіршим менеджером, — повідомив у своєму виступі голова Харківської облдержадміністрації Євген Кушнарьов. — Не маючи стратегічного бачення розвитку галузі, розпорошуючи кошти і потужності, не зумівши зістикувати виробника і селянина, захищаючи подеколи окремі, вузькокорпоративні інтереси, не переймаючись захистом вітчизняного ринку та проводячи під гучними гаслами відверто дискримінаційну політику по відношенню до державних підприємств, їх довели до розорення і банкрутства».

      Відвертіше, мабуть, не скажеш. Після такого одкровення державних мужів логічно мали б послідувати не менш запальні вирішення проблеми. Але гора, схоже, і цього разу народила мишу. «Завдання ми собі намітили, — повідомив втомленій довгим чеканням за зачиненими дверима пресі Леонід Кучма. — Думаю, що це буде ще окрема розмова на засіданні уряду з цього приводу. Якщо терміново не зайнятися проблемами галузі, то вона зникне».

      Дивно, що не зникла й досі. Правда, це твердження досить умовне. Зі 100 тисяч харків'ян, які колись працювали у галузі сільгоспмашинобудування, нині не зрадили своєму ремеслу лише 17 тисяч. Усього ж в Україні над створенням техніки для села працюють майже 60 тисяч осіб. Бодай хтось у державі переймається їхньою долею?