Життя у борг

      Проблема всезростаючої дебіторської та кредиторської заборгованості підприємств загалом якось мало хвилювала керівництво Луганщини, і в цьому воно, швидше за все, наслідувало своїх київських начальникiв. Пригадую, три роки тому обидві «перші особи» області зібрали журналістів на прес-конференцію, аби похизуватися з приводу нечуваного зростання промислового виробництва в краї. До того воно (виробництво) разом зі всією Україною котилося вниз, і треба було якомога урочистіше відзначити довгоочікуваний злет. Представникам мас-медіа навіть роздали брошури з цифровими показниками нечуваних успіхів. Серед іншого там стояли й такі дані: сукупна дебіторська заборгованість підприємств — приблизно 5 млрд. грн., кредиторська — понад 10 мільярдів. Однак, коли я попросив прокоментувати це, на мій погляд, не зовсім нормальне становище, з'ясувалося, що «вожді» навіть не чули про нього. Вони довго шукали відповідний розділ у брошурі, але коли й знайшли такий, на більш-менш розбірливу відповідь не спромоглися.

      Підозрювати в глибокому розумінні законів економіки основну масу правлячої номенклатури, включно з найвищим керівництвом (не кажучи вже про «комсомольців», які густо обсіли «гілки влади», зокрема на Луганщині), якось не доводиться. Однак вони так дружно ігнорували тривожну тенденцію, що я й сам уже почав сумніватися: а може, все нормально, може, й справді, головне — зростання промислового виробництва, а те, що підприємства засотує боргове болото, то так і треба. Аж ось виступає глава держави Леонід Кучма на антикорупційній нараді в січні й повідомляє: «Ще один «парадокс». У 1996 році — на час запровадження гривні — борги між підприємствами були нижчі від рівня ВВП. Зараз вони у півтора раза перевищують ВВП. Виходить, борги зростають швидше, ніж економіка. Неозброєним оком видно, що активи підприємств перекочовують із легального у тіньовий сектор. Якщо б в уряді працював нормально економічний блок — от де корінь. Ще три роки тому я доручив уряду розібратися з дебіторською та кредиторською заборгованістю. Створили робочу групу, яка жодної роботи не проводила...»

      Отже, проблема таки існує. На жаль, Леонід Данилович не уточнив, якому уряду він давав вікопомне доручення. «Три роки тому» його прибічники завалили єдиний дієздатний за всі роки незалежності уряд Ющенка. А для обох його наступників «ідеєю-фікс» було виглядати не гірше за ющенківський «еталон». Де вже там звертати увагу на малозрозумілі симптоми фінансової хвороби. Тим більше що наближаються вибори. Та все ж Президент своє вагоме слово виголосив — проблему визнано на «вищому рівні». Отже, є підстави подивитися на неї уважніше, бодай на провінційному рівні. Скажімо, на рівні Луганської області.

      Днями обласне управління статистики оприлюднило дані про ситуацію, що склалася із боргами на 1 січня 2004 року. Цитую за бюлетенем управління інформації облдержадміністрації: «Дебіторська та кредиторська заборгованість суб'єктів господарювання (крім малих підприємств та бюджетних установ) на 1 січня 2004 р. становить, відповідно, 14663,2 та 20669,8 млн. гривень, що більше ніж на 1 січня 2003 р., відповідно, на 33,5 відс. та на 25,2 відсотка». Добре було б іще знати, що діється в цілому по країні.

      В інтернеті я зумів знайти дані лише на 1 грудня минулого року, однак не думаю, що до 1 січня 2004-го ситуація змінилася кардинально. Так от, станом на ту дату дебіторська заборгованість по всіх суб'єктах господарювання становила 273,1 млрд. грн., кредиторська — 340,9 млрд. Щодо співвідношення із ВВП Кучма сказав правду. Приблизну. Однак у даному разі мене цікавить місце рідної Луганщини в цій гонитві. При тому, що населення її становить 5,21 відсотка від загальноукраїнського, вона «забезпечила» країні 5,38 відсотка дебіторської і 6,07 відсотка кредиторської заборгованості. Тобто задніх, як мінімум, не пасе. А щодо темпів приросту, то ось цифри, які було оприлюднено на недавній колегії облдержадміністрації: «Допущено зростання дебіторської та кредиторської заборгованості за рік, відповідно, на 42 і 25 відсотків (зверніть увагу, що в пізнішому повідомленні облстату йдеться про 33,5 відсотка зростання «дебіторки»). Водночас уряд звітує про 2,6 та 2,0 відсотки.

      Відчувається певний патріотизм луганців. Тоді як загалом по Україні в структурі кредиторської заборгованості частка заборгованості між підприємствами України становила 88,6 відсотка, між суб'єктами господарської діяльності України та країн-республік колишнього СРСР — 4,8, із суб'єктами господарської діяльності інших країн — 6,6, Луганщина видала інші показники. Борги колишнім «братам» складають лише 0,3 відсотка, а партнерам у далекому зарубіжжі — 0,9 від сукупної кредиторської заборгованості. Стосовно «дебіторки» картина мало чим відрізняється.

      Цікаво, що при таких шалених темпах зростання обох видів частка простроченої заборгованості на «далекому сході» помітно вища. По Україні ці показники приблизно однакові: дебіторська — 30,4 відсотка, кредиторська — 32,4. А по Луганщині, зокрема,  перша становить 37,3 відсотка, друга — аж 47,1. «Восток — дело тонкое...» А може, то надто «тонкою» є українська статистика? Скажімо, найбільшим боржником називають Лисичанськ, на який припадає аж 27,9 відсотка кредиторської заборгованості області. Відразу спливає в пам'яті стародавній стодвадцятимільйонний кредит «Вест-Дойче Ландесбанку», який колись брав «ЛиНОС» на будівництво цеху поліпропілену. Однак версію доводиться відразу відкинути: частка зовнішнього боргу всієї області не перевищує двох відсотків, а тут — більше чверті. То кому ж це лисичани заборгували майже 5,8 мільярда гривень? І хто з них більше за всіх? Невже «ЛиНОС», продажем якого за безцінь так пишаються луганські керманичі?

      У принципі, дивуватися нарощуванню боргів не доводиться. Те, що підприємства працюють збитково, непокоїть уже навіть луганських «комсомольців». Недарма ж на згаданій вище колегії на це звернули особливу увагу: «Ефективну роботу забезпечили тільки 44 відсотки підприємств (в Україні збитково працювали 39 відсотків суб'єктів господарювання. — Авт.). Та й то сума отриманого ними прибутку зменшилася на 8 мільйонів гривень, у тому числі у виробництві продуктів нафтопереробки — в 13 разів, у вугільній промисловості — в 5 разів, у машинобудуванні — в 1,7 раза... Втрати зросли на 325 млн. грн., або майже на 36 відсотків». Однак дебіторська заборгованість, якщо вимірювати її в абсолютних цифрах, зросла чи то на 3, чи то на 4 мільярди. Суб'єкти господарської діяльності не сплатили до бюджету на 1 січня 2004 року 1873,9 млн. грн. (9,2 відсотка внутрішньої кредиторської заборгованості), з неї 72,3 відсотка — прострочена заборгованість, тобто за минулий рік бюджет недоотримав 519 мільйонів. А «кредиторка» зросла аж на 4,16 мільярда.

      За рахунок чого виникають багатомільярдні борги протягом одного року? Біс його знає — влада не тільки не дає відповіді, а навіть не ставить такого запитання,окрім Леоніда Кучми, який під завісу свого правління наважився грізно насупити брови і заявити: «Активи підприємств перекочовують у тіньовий сектор». Назвати координати того сектору не наважився й він. Однак масштаби його вражають: якщо лише Луганщина за рік може оперувати такими сумами, то скільки ж «перекочувало» у тінь всією державою за роки Кучминого хазяйнування? І от що непокоїть у даному разі. Добре, якщо ці гроші просто вкрали і сховали десь на Заході. А якщо вони (не всі, звичайно, але велика частка) вихлюпнуться всі разом в останні місяці виборчої кампанії нинішнього року? У 2000-му подібний «вихлюп» кампанії попереднього року обернувся, зокрема, 25-відсотковою інфляцією, але тоді в уряд прийшли фахові економісти, та й економіка 1999-го не могла багато заощадити на пропагандистські цілі. Тепер наслідки можуть бути набагато серйознішими...