У Тулу зі своїм самоваром

      Із цього велетня може напитися чаю близько двох тисяч осіб — габарити дозволяють вмістити в його череві 295 літрів води (або 24 відра). Над цим «дивом» дванадцятьом запорізьким майстрам довелося працювати близько трьох місяців, а його «спонсори», аби виготовити та привезти до столиці унікальний самовар (везли екземпляр у розібраному на три частини вигляді), мали розкошелитися на 10 тисяч доларів. Але, за словами автора проекту, генерального директора компанії «МТЦ-Запоріжжя» Ігоря Чепурного, ідея була того варта. Самовар «Соборний», як його назвали розробники, — найбільший діючий у світі: його висота — 175 сантиметрів, вага — 250 кілограмів (до речі, на виготовлення «пузаня» пішло півтонни латуні). Щоправда, фахівці тульського заводу «Штамп» — всесвітньо відомі виробники самоварів — свого часу виготовили більшу посудину, але це був лише сувенірний, муляжний екземпляр, а український самовар — діючий, працює він на дровах та вугіллі. Рекорд запоріжців вже зареєстрований у Книзі рекордів України. «Ми номінувати його на отримання титулу «Найбільший у світі діючий самовар» і реєстрацію у Книзі рекордів Гіннесса», — розповідає Ігор Іванович. Тому вже найближчими днями запоріжці збираються відправити у Лондон відеозаписи демонстрації самовара та необхідні дані.

      Автор проекту Ігор Чепурний пишається тим, що самовар виготовлений за старовинними російськими традиціями. «Ми відновили кустарно-ремісничі технології XVIII століття з «дідівськими» «рецептами» згину та плавки, — пояснює Ігор Іванович. — Самовар пройшов восьмиразові випробування і має строк гарантії 10 років. Виробники певні, що такі самовари можна без проблем поставити «на конвеєр»: мовляв, це стане родзинкою будь-якого ресторану чи бару. До того ж самовар простий у користуванні. «Чотири крани дозволяють офіціантам за 15 секунд одночасно видавати по чотири порції окропу, — розмірковує пан Ігор, — так, за одну годину можна напоїти чаєм 960 осіб. Окуповується він за два місяці». Такі самовари автори бачать також на площах під час масових гулянь, у навчальних закладах та храмах. Закипає вода у посудині улітку за годину, узимку — за півтори, дві години «роздачі» — і окропу немає.

      «Самовар — це не просто ки- п'ятильник, — вихваляє своє дітище пан Ігор, — він ще й хімічний реактор — пом'якшувач жорсткої води (від цього і залежить смак чаю). Під час закипання жорсткість води зменшується, бо накип залишається на стінках труби та корпусу або «залягає на дно». Незважаючи на зовнішню примітивність, конструкція самовара складна. Всередині розміщена жаровня у вигляді труби — «глечик». Знизу під «глечиком» — піддувало. Паливо подається через спеціальну «грубку». До всього, самовар оснащено термометром і водомірним вузлом, що працює за принципом з'єднаних посудин. До речі, тоді як вода у самоварі кипить, зовні він лишається прохолодним на дотик.

      Проте більше, ніж сам розрекламований самовар, мене цікавило питання: з якого дива українці, що мають до цієї посудини зовсім посереднє відношення, вирішили «обскакати» росіян? Гендиректор компанїї Ігор Чепурний наполягає на тому, що виготовлення цього велетня — не рекламний трюк, а спроба відродити... «самоварний рух». Мовляв, українці мають відчути і згадати, хто ми і звідки походимо (чи не про «спільну колиску» з росіянами?). І якби мета акції була суто рекламною (варто було б відзначити гарний маркетинговий хід), тоді — усе зрозуміло. Однак, якщо чесно, після цього зовсім не хочеться написати під запорізьким виробом «знай наших!». Бо, як сказав українець у відомому анекдоті про спасіння Росії, — засоби гарні, а от ідея — нікудишня.