Павло ЖОВНІРЕНКО: «Донецькі» співпрацюватимуть лише з реальною силою

      Події навколо зірваного в Донецьку наприкінці жовтня минулого року з'їзду «Нашої України» самі мешканці краю розцінюють по-різному. Одні вважають, що влада тоді продемонструвала свою силу. Інші — слабкість. Ще інші — дурість. А ось гості області, яким теж доводиться ближче знайомитися з методами роботи місцевих керівників, все частіше зізнаються, що у психологічному плані вони почуваються так, ніби побували не в одній з областей держави, а в...  Північній Кореї. Тому поле діяльності тут для опозиції навіть не широке, а широченне, а роботи взагалі — непочатий край. Хоча ні, таки вже початий. А ось як саме і за яких умов вдається це робити, розповідає керівник донецького регіонального штабу «Нашої України» та обласної організації «За Україну! За Ющенка!» Павло ЖОВНІРЕНКО.

      — Кажуть, навіть у Києві місцеві авторитети вже лякають «донецькими» власних дітей. А як вдається протистояти їм безпосередньо на місці, де «куються» ці кадри?

      — Феномен, який тепер має назву «донецькі», звісно, виник не на рівному місці. Його появі сприяло насамперед те, що протягом останніх 10 років національно-демократичні, патріотичні, державницькі і взагалі всі нормальні проєвропейські сили практично відійшли від Донбасу. А затим свою реальну слабкість продемонструвала центральна влада. Ця слабкість проявилась насамаперед у спілкуванні з різноманітними регіональними кланами й угрупованнями. Тобто років вісім тому було прийнято гласне чи негласне рішення пустити Донеччину у вільне економічне плавання. Це й дало можливість нинішнім господарям краю встановлювати на цій території свої економічні навіть не закони, а поняття. І проти такого повороту подій ніхто й пискнути не зміг — і тутешні ЗМІ, і громадські організації, й політичні партії опинилися під каблуком місцевої влади.

      Звичайно, були і досі є тут люди, які намагались щось змінити на краще. Однак у цьому випадку вони відразу наштовхувались на, скажемо так, м'які поради з боку правлячої сили. Мовляв, вибори — це скороминуче, а ми прийшли навічно. Отож, земляче, якщо хочеш тут жити й працювати без проблем, мусиш дотримуватися встановлених нами правил.

      Особливо відчутно це було під час виборів. Демократичні сили фактично не мали тут ні реальних кандидатів, ні членів комісій, ні спостерігачів, ні інших контролючих організацій, які можуть нормально працювати в інших областях України.

      — Невже ситуація й справді є настільки безнадійною?

      — Ситуація насправді дуже важка, однак аж ніяк не безнадійна. З «донецькими», як я вже зрозумів, можна нормально працювати. Вони добре знають свою силу, але йдуть на переговори й готові співпрацювати з тими, хто теж представляє силу. Тому, якщо «Наша Україна» має намір отримати перемогу в усій державі, спочатку треба знищити тоталітаризм, який пустив міцнюще коріння в Донбасі. Без руйнування цього страхітливого механізму, який, у протилежному разі, може бути перенесений на всю Україну, сподіватися на перемогу просто не доводиться. Тому саме тут «НУ» має показати свою силу та принциповість. А починати слід із широкої агітаційно-просвітницької роботи. Важливість такої роботи важко переоцінити, адже в області практично немає вільних ЗМІ. Видання типу «Остров» із десятитисячним тиражем, для п'яти мільйонів населення — це що крапля в морі. Крім того, в тутешніх кіосках вдень із вогнем не знайти не тільки опозиційних, а й навіть нейтральних столичних видань. Закономірно донеччани споживають тільки ту інформацію, що пропонують місцеві газети й телебачення, що повністю контролюються навіть не обласною адміністрацією, а обласною радою. Тобто паном Колесниковим, який є ще й керівником Партії регіонів і фактично керує областю. Тут парадокс ще й у тому, що Донеччина — єдина в державі область, де формально влада діє відповідно до Конституції України: керує рада, а не адміністрація. Так, є перший керівник ОДА, але він позбавлений якихось важелів впливу, подейкують, що його заступники напряму підпорядковані голові облради, а посада «губернатора» тільки ритуальна — давати йому ордени чи журити за помилки і прорахунки.

      Отож за подібного контролю над ЗМІ люди тут абсолютно позбавлені правдивої інформації і про Віктора Ющенка, і про «Нашу Україну», і про ті ж дебати навколо конституційної реформи у Верховній Раді.

       — Чи позначилась інформаційна блокада на перипетіях навколо проведення в Донецьку з'їзду «НУ»?  

      — Ще й як позначилась! Варто чесно визнати, що підготовка до з'їзду в плані інформаційної роботи стала дуже відчутним нашим «проколом». На те є об'єктивні причини, однак від цього не легше. Приміром, у нас не було необхідної кількості  відповідних газет та листівок, з яких донеччани змогли б більше дізнатися про діяльність блоку та його лідера Віктора Ющенка. Самі ми не мали можливості випустити інформаційні матеріали, а зі столиці отримали небагато.

      Тому й не дивно, що існуючий інформаційний вакуум стосовно позицій «НУ» з тих чи інших питань наші опоненти заповнюють різноманітними нісенітницями, розрахованими, даруйте, на дебілів. З одним таким «поінформованим»  місцевим керівником якось доля звела в купе поїзда . Він висловлював упевненість, що Донбас на президентських виборах проголосує тільки за Януковича, а іншим претендентам тут робити нічого. Його аргументація проти Ющенка, як часто трапляється, була майже на печерному рівні. Мовляв, він американський шпигун і на додачу набрав іноземних кредитів. Повторюю, таке почав  верзти чиновник, який має доступ до інформації і, мабуть, знає, що уряд Ющенка був єдиним, який від отих кредитів утримався... А закінчили ми дискусію у дусі більшості тутешніх керівників. Уже на пероні Донецька я запевнив, що не є фанатом якогось політичного лідера і тому можу вголос висловити свою думку. Приміром, про те, що можуть помилятися і Ющенко, і Мороз, і Тимошенко, і Янукович, і Ахметов. Натомість запропонував це зробити й своєму опоненту. Треба було бачити його реакцію, коли він почув «помиляється Янукович»! А коли в такій же вбивчій для нього інтерпретації дійшла черга до прізвища «Ахметов», він аж присів, озираючись навкруги, — чи хто не чує нас бува? І, варто зазначити, цей епізод теж досить красномовно характеризує отой феномен «донецьких».

      — Слід не забувати, що послідовне зміцнення позицій тоталітарного режиму на Донеччині відбувалося фактично без серйозної протидії з боку тих же націонал-демократичних сил. Іноді навіть складалось враження, що на область з п'ятимільйонним населенням взагалі махнули рукою, намагаючись зосередити сили у центральних та західних регіонах.

       — На жаль, і досі ще на столичному рівні побутує думка, що доля виборів вирішується не в Донецьку. Однак я ніколи не був прихильником подібного розвитку подій і продовжую відстоювати свою позицію наступними аргументами. По-перше, мешканці Донеччини обов'язково мають взяти участь у виборах кандидата від «НУ». Бо уявімо ситуацію, коли Віктор Ющенко отримає перемогу, але без голосів донеччан. Уже наступного дня господарі краю матимуть підстави заявити: «А ми вас не вибирали...» По-друге, область справді є своєрідною цілиною, але після наполегливої роботи тут теж обов'язково з'являться демократичні паростки. Вони, до речі, вже стають реальністю.

      Є й ще одна причина, що спонукає  відстоювати власну позицію. Адже я народився на Донеччині, тут навчався у школі та інституті, працював викладачем. Тому мені особисто важко змиритися з тим, що демократичні сили можуть піти звідси. Бо це означає здати свою землю опонентам, які сповідують у своїй роботі принципи й методи, далекі від цивілізованих норм.

      — А які результати вже можна занести в актив освоєння донецької «цілини»?

      — Вважаю, вдалим і багатообіцяючим став збір підписів у ході акції «Україні — народного Президента». І навіть не тому, що нам вдалося зібрати більше 80 тисяч підписів. Бо найголовнішим було заручитися підтримкою мешканців області й отримати максимальну кількість добровільних помічників-волонтерів. Заповнюючи спеціальні запропоновані  півтори тисячі анкет, донеччани тим самим підтвердили бажання допомагати нам, хто чим може. Цікавий і наступний факт. У згаданих анкетах був і дещо «провокаційний» пункт — готовність у разі акції протесту в Києві їхати туди за власний рахунок. Так от, третина опитаних зазначили, що готові до такого кроку. Тобто ми вкотре переконалися, що є велика кількість людей,  які прагнуть змінити існуючу владу.

      До позитивних результатів діяльності «НУ», безперечно, належать і виграні нами вже чотири судові процеси. Суд визнав незаконними дії керівників Шахтарської міськради та Ворошиловського райвиконкому Донецька, які забороняли встановлювати намети в ході збирання підписів. Так само вдалося притягти до відповідальності й причетних до появи блюзнірських бігбордів з відвертими образами на адресу лідера «НУ». І, нарешті, вдалося відстояти редактора газети «Остров» Євгена Талишева, якому відмовили в реєстрації кандидатом у народні депутати у окрузі № 61.

             — Чим можна пояснити рішення підтримувати саме згаданого кандидата, якого важко запідозрити в симпатіях до «НУ»?

             — Ми готові підтримувати будь-якого кандидата, котрий демонструє готовність боротися з нинішньою корумпованою владою, виношує наміри забезпечити Леоніду Кучмі ще один президентський строк. У нас можуть бути різні політичні переконання й різні погляди на ті чи інші проблеми, але є одна головна річ, що нас об'єднує, — несприйняття Кучми й кучмізму в цілому. Тобто є речі кардинальні, і ми єдині у прагненні покласти край корумпованій системі влади, яка нехтує  законодавством та Конституцією України. А з інших питань ми можемо навіть сперечатися.

      Дуже прикметно, що у цьому плані ми все частіше знаходимо спільну мову навіть з полярними силами. Приміром, недавно до нас звернулися керівники осередку однієї з партій російського спрямування і запевнили про готовність підтримувати нас на президентських виборах. Причому навіть без будь-яких умов. Аргументи наших потенційних союзників прості — маючи досвід «пресування» на минулих виборах, вони побоюються, що, в разі збереження нинішньої влади, на наступних виборах їм узагалі не буде чого робити. Звідси й готовність підтримувати кандидатуру Віктора Ющенка, з яким пов'язують можливість цивілізованого розвитку суспільства.

            — А на якій стадії зараз стосунки донецьких «нашоукраїнців» з керівниками місцевих органів влади?

      — Ще напередодні запланованого з'їзду «НУ» спілкування велося на найвищому рівні. Зустрічалися з Борисом Колесниковим та його підлеглими, і проведення в Донецьку з'їзду було своєрідним тестом на майбутні відносини з владою. Тим більше, що у наших намірах не було нічого протизаконного: діючи у правовому полі, ми всього лише прагнули провести свій захід. Однак наступні події показали, що нам із цією владою таки робити нічого. Бо відтоді не маємо відповіді на запитання народного депутата Петра Порошенка: «На Донеччині керують керівники офіційних органів влади чи бандюки?».

      Що стосується керівників у невеликих містах та селах, то їх теж зрозуміти можна. Адже будь-яке найменше сприяння нам обертається для них серйозними проблемами. Хоча навіть залякані чиновники вже починають сушити голови запитанням: а що буде з ними після виборів? Я вважаю, відповідь міг би дати відкритий лист, з яким лідер блоку Віктор Ющенко має  звернутися до всіх керівників державних структур: від голови уряду до голови сільради. Акцент варто зробити на наступному. Метою «Нашої України» є побудова правової держави, і від самих керівників тепер залежить, чи знайдеться їм місце в цій системі. Наступні вибори повинні стати ще одним тестом для влади, яку ніхто не збирається закликати агітувати чи голосувати за Віктора Ющенка. Місцевим керівникам варто тільки дотримуватися виконання законів, а не виконувати усні чи письмові вказівки, що надходять згори й перетворюють вибори на цинічний фарс.

      — Який найголовніший недолік у роботі регіонального штабу не вдалося ліквідувати й досі?

      — Таких мінусів, без ліквідації яких важко говорити про успішну роботу, у нас відразу три. Перший, другий і третій — це брак газет, листівок та іншої інформаційної друкованої продукції. Однак, сподіваюсь, подібна проблема відходить у минуле, бо вже нарешті з'явилася реальна перспектива випускати свою газету безпосередньо в Донецьку. Кажуть, дорога ложка до обіду, тому наше видання повинно прийти до читачів ще до проведення парламентських виборів у 61-му окрузі. І прорвавши з його допомогою інформаційну блокаду, мабуть, побільшає підстав говорити про значно ефективнішу роботу на території, на яку майже не ступала нога демократа.

      — Як населення Донеччини ставиться до «Нашої України» та Віктора Ющенка? Чи встигли ви відчути підтримку?

      — Якщо судити з результатів останніх виборів, то блок Віктора Ющенка отримав усього 2,69% — це менше, ніж у будь-якому іншому регіоні України включно із Севастополем чи Кримом. Відіграли свою роль як місцеві фальсифікації, так і необізнаність виборців зі справжньою позицією блоку та його лідера.

      Але вже перші місяці нашої тут роботи засвідчили: є і потенціал, і вагомі підстави для надії, що можна цей потенціал реалізувати. За один місяць проведення акції «Україні — народного Президента», як я вiдзначав вище, нами було зібрано не лише 80 тис. підписів на підтримку всенародних виборів вищої особи держави, а й 1,5 тисячi заповнених анкет добровольців — людей, які добровільно працюватимуть у місцях проживання з майбутніми виборцями. Крім того, більш як 2 тис. людей написали заяву про вступ до Всеукраїнського об'єднання «За Україну! За Ющенка!»

      — До речі, як взаємостосунки між штабом та об'єднанням «За Україну! За Ющенка!»? Немає «ревнощів»?

      — Тут проблем немає, бо в цих структур і мета одна, і керівник (сміється). Ми намагаємося максимально використати плюси кожної з цих структур: масовість однієї й дисципліну другої. Штаб є вертикаллю, навколо якої «обертаються» місцеві організації, громадські об'єднання. Фактично це навіть дві вертикалі, які тримаються разом і підтримують та живлять одна одну. Відомо, що в силу тих чи інших причин досить великий прошарок людей, які підтримують Ющенка, не можуть бути членами партій, що входять до блоку. Об'єднання дає можливість їм бути в команді Ющенка, знаходячись у більш «м'якій» структурі.

Досьє «УМ».

      ЖОВНIРЕНКО Павло Григорович, керівник штабу блоку «Наша Україна» в Донецькій області та обласного відділення Всеукраїнського громадського об'єднання «За Україну! За Ющенка!».

      Народився в Іловайську Донецької області, закінчив Макіївський інженерно-будівельний інститут, Всесоюзну академію зовнішньоекономічних зв'язків, кандидат технічних наук. Керівник  Центру стратегічних досліджень. Член Президії політичної партії «Яблуко», керував Запорізьким обласним штабом «Яблука» у парламентській кампанії-2002.