Ринок диктує чи голова гальмує?

15.01.2009
Ринок диктує чи голова гальмує?

Алла Кудлай хоч і у віночку, але «попєть» любить.

Щось давненько ми не говорили про мову на нашій естраді, не скубли публічних людей за їхні «язики». А варто було б, бо ситуація останнім часом погіршилася, і це відзначив не один поважний експерт у підсумках року. Не будемо брати глобально, просто ввімкнемо телебачення. Молоді і талановиті почали співати по–російськи, старі і відомі — теж по–російськи. Хто не може, хто не хоче, а хто каже, що заробляти треба, а не мовне питання відстоювати. «УМ» обговорила мовне питання із зірками українського шоу–бізнесу.

 

Хтіла би, та не годна!

Альона Вінницька зізналася «УМ», що зараз пробує писати українською. «Російською я думаю, тому і пісні пишу російською. Восени написала текст українською в телепроекті «Танцюю для тебе» для танцю самба. Вийшло непогано. Я б хотіла, щоб у мене народжувалися красиві українські пісні, та поки що не дуже йдуть. Наступний альбом теж буде російськомовним. Моя популярність не залежить від мови, якою співаю, тим більше що на російський ринок не орієнтуюся. Намагаюся дотримуватися західного зразка. Все залежить, наскільки ти вкладаєш душу в музику і лірику, тоді пісні обов’язково будуть слухати. Не наслідувати кон’юнктуру, мати свій почерк плюс віру в себе і в те, що ти робиш, — тоді буде успіх і популярність».

 

Хто випендрюється, а хто на старість гроші заробляє

Алла Кудлай уже навіки створила собі імідж україномовної красивої жінки незаміжньої. Кого не запитай, усі без вагань скажуть, що Кудлай співає українською. Але... «У мене зав­жди було багато пісень російською. Недавно мала концерт із нагоди 30–річчя творчої діяльності у Палаці «Україна». Там співала і українською, і російською. Якщо пісня хороша, то чому її не включити в репертуар? Я завжди співаю те, що хочу. Працюю, не стою на місці. Тому маю пісні для тих, хто розмовляє російською, і для тих, хто — українською. Так я розширюю свою аудиторію. Два роки тому я багато їздила з концертами по Росії, Тюмені. Відтоді пісень російською збільшилося. А коли гастролюю по Україні, репертуар у залежності від регіону не міняю і виключень у Донецьку чи у Львові відносно мови не роблю. Хороша пісня — співаю. У цьому немає ніякої «крамоли».

Павло Зібров останнім часом репертуар відсотків на 70 поповнив російськими піснями. А от чи від цього збільшилася його аудиторія, Зібров персонально розказав «УМ». «В українську естраду я ввійшов як російськомовний артист зі старовинними російськими романсами, потім почав працювати з поетами Степаном Галябардою, Юрієм Рибчинським і, відповідно, у 90–х пісень українською стало більше. Зараз украй мало україномовних поетів, з якими можу працювати. Українською пише тільки Петро Мага і Рибчинський. У мене ж своєрідна ніша, «битовуха», як то кажуть, за п’ять хвилин цілий роман проспівую. Раніше за рік для себе робив цілу програму, а тепер — 3–4 пісні. У шлягер треба вкласти 100 тисяч доларів. Спершу кліп, потім проплатити в середньому тисячу ефірів на телебаченні і радіо, тоді вже можна виступати з цією піснею на концертах. Зараз мені вигідніше ці гроші вкладати у російськомовні пісні. Я вже дорослий, щоб переходити на російський репертуар із намірами завоювати Москву. У 92–му мав пропозицію переїжджати — там живуть батьки моєї дружини Марини, є квартира. Зараз би приїжджав в Україну як «барін», був би на рівні з Меладзе і Малініним. Жалію, що цього не зробив. А тепер уже, коли за 50, рипатися пізно.

У нас серед артистів тільки Василь Зінкевич і Олександр Пономарьов ніколи по–російськи не співали. Он навіть Віктор Павлік і той «спєл». Його «Город зеленого цвета» у Росії вже рік як шлягер. А так нікому на фіг був не потрібний.

Я не можу вкладати мільйон доларів, щоб вийти на Москву, як Тая Повалій. Це зараз вона рівноправна з Басковим, а на початку він дозволив, щоб талановита українська співачка вклала в їхній спільний проект гроші. Ліхута правильно зробив, що вивіз тоді до Москви мільйон. Тепер вона там заробляє, хоча витратилася неймовірно. У мене дешевший шлях на СНД. У Трускавці, де відпочивають люди зі всього колишнього Радянського Союзу, є тисячний зал. Там дав 200 концертів. Звідти мене запрошують у Казахстан, Узбекистан, на Далекий Схід. Якщо гастролюю по Україні, то не можу дозволити собі заспівати 90 відсотків пісень українською на Східній Україні чи більшість російською на Західній. Вони хочуть чути «Женщина любимая» або «Мертві бджоли», і не можна тут пручатися слухачеві чи випендрюватися. Треба поважати народність, до якої їдеш із концертом. Так, я міг би спробувати дати кілька повністю україномовних концертів у Донецьку. Але більше б мене туди не запросили і квитків не купив би ніхто. А так — повні зали. Україна ще не скоро стане україномовною державою і те, що від кожного з нас залежить мовне питання, це все пафос. Економіка рухає людьми, а гроші в естраді можна заробляти поки що тільки російською».

 

Ну і шо, шо я москаль

Український дует Потап і Настя Каменських часто називають російським і приписують їх до Москви. Дует називає себе зірками світового рівня. Як неодноразово повторює Олексій Потапенко (сценічне псевдо — Потап), їх знає не тільки СНД, але й США з Європою. «Ми завжди співали українською, використовували пісні з раннього періоду, які написав разом із гуртом New’Z’Cool. На сьогодні зі свіжого маємо лише одну власну україномовну пісню «Ну і шо, шо ти москаль». Вона ввійде до альбому, який плануємо видати на початку літа. На концертах любимо поспівати народних пісень, імпровізуємо. Під час якогось із виступів захотілося заспівати з публікою «Рідна мати моя», тепер це наша пісня. Любимо «Ти ж мене підманула». Співаємо їх як на Сході, так і на Заході. Ми з Настею — кияни, спілкуємося двома мовами, але українською не так органічно, як би хотілося. Коли їдемо на Західну Україну, концерти ведемо українською. Попереджаємо, що співати будемо москальською, тому якщо хочуть закидати нас яйцями, то пропонуємо робити це на початку, щоб потім виступу не зривали. На щастя, всі концерти проходять з аншлагами. Не має значення, якою мовою пісня, хоч румунською, головне, щоб щиро.

У нас є дві версії пісні «Озеро сліз». Мені більше подобається українська, вона мелодійніша. А пісня «Штольня», яка стала саундтреком до однойменного фільму, дуже популярна, особливо в Донецьку. Там багато русизмів і я завжди гноблю себе як автора, але це мова мого району. Я б узагалі хотів записати весь альбом українською. Поки що не готовий. Не настільки природно володію мовою.

Хотілося, щоб це була класична українська, як в Ані Лорак, а не так, як у «Скрябіна», «ТіК» чи ТНМК. Вони корявлять українську русизмами, діалектами, всякими західними говірками. Мені не хочеться слухати, як по–українськи співають російськомовні харків’яни чи кияни. Це звучить абсурдно і по–дурному. От у «Тартака» українська — природна. А яка українська в Могилевської чи Білик? У Наталки популярна «Місяць по небу ходить», але це пісня класна, а не її україномовність. Наш дует ніколи повністю не перейде на українську. Хіба що за однієї умови: коли всі ринкові відносини перервуться, тоді Потап і Настя Каменських застрягнуть в Україні і залишиться нам виступати тільки по–українськи».

 

Ой «Так просто» по–своєму «Кувала зозуля»

З усіх артистів, які різко перескочили на російську і не відчувають у цьому ніякої провини, найбільше образливо за Ірину Білик. Свого часу вона була королевою української попси. Її пісні з ранку до ночі слухали всі підлітки України. І тут — бац, у 2004 році перший російськомовний альбом «Любовь. Яд», після якого вже жодної української пісні в репертуарі Білик не з’явилося. Її продюсер і колишній чоловік Юрій Нікітін каже, що у них була принципова позиція віддати десять років пісням українською мовою, а далі треба було розширювати рамки і переходити на російську. Піарниця студії «Мамамюзік» Марія Степаник, яка опікується Білик, Сердючкою, групами «Авіатор», «НеАнгели», «Арктика», додає до слів свого шефа, що їхні артисти не тільки російською співають. «Ми в основному орієнтуємося на носія російської мови. Та недавно з’явився новий проект «По–Ма–Да»! Ці співатимуть винятково українською».

 

«Я не поважаю естради. Це як наркотик, бухло і куріння»

«Усе залежить від власників медіа. Української музики як не було в ефірах, так і немає. Наприкінці існування Радянського Союзу і на початку 90–х співали українською, бо було модно, була рок–сцена. Тепер її немає. Українська здала позиції і всі перефарбувалися. Якби ми не крутилися по різних фестивалях, не їздили за кордон, не організовували власних фестивалів, української музики взагалі б не було.

Нам кажуть, що «ВВ» нема на що скаржитися. Але я нашої музики в ефірі майже не чую. Дуже мало людей, котрі співають пісні українською, здобули популярність не лише в Україні, а й за кордоном. У нас теж є пісні російською, відсотків п’ять. Є також і французькою. У рок–музикантів немає штучності, як в естраді, вони музикою живуть, а не «бабло» збивають. Я не поважаю естраду і не слухаю її. Шоу–бізнесу не визнаю. Цей феномен шкодить культурному здоров’ю нації, як куріння, наркотик чи бухло», — підсумовує Олег Скрипка.