Спокуси «Лампи Аладдіна»

Часи зараз настали такі, що усе навколо доводиться сприймати через призму економічної кризи. Особливо те, що стосується театру — ця галузь, як відомо, завжди існувала за залишковим принципом, а коли економіка ледь животіє, то мистецтву залишається сподіватися на власний невичерпний ентузіазм. Йдучи в Київську оперету на прем’єру мюзиклу «Лампа Аладдіна», я готувалася побачити цей залишковий принцип у всій його «красі»: дешеві, примітивні декорації, костюми, зібрані з інших вистав, перешиті й адаптовані до східного стилю. Але мої песимістичні прогнози не справдилися — вистава виблискувала мов нова копійка: художник Світлана Павліченко влаштувала на сцені цілий показ мод на тему Сходу, а хореограф Анжела Гречановська продемонструвала, що для кожного з численних танцювальних номерів спектаклю можна знайти свою родзинку, не сперечаючись при цьому з загальним малюнком мюзиклу. Чого вартувала ця розкішна як на сьогодні «упаковка» театру та його художньому керівникові Богдану Струтинському — можна лише здогадуватися. Особливо після того, як наприкінці року Оперета, яка перебуває під протекторатом міста, мусила власними силами шукати гроші для сплати за електроенергію...

Режисер спектаклю — народна артистка України Тамара Тимошко–Горюшко. Актриса, яка працює в Театрі оперети уже півстоліття, у режисурі не новачок: «Лампа Аладдіна» (композитор — Сергій Бедусенко, автор лібрето — Ярослав Стельмах) — третя її постановка, до цього були «Летюча миша» та «Чиполіно». Випустивши по одній виставі для дорослих і дітей, Тамара Тимошко–Горюшко вирішила зробити спектакль, який був би цікавим як старшому, так і молодшому поколінням. «Лампа Аладдіна», незважаючи на свою казкову жанрову приналежність, містить у собі чимало подразників для будь–якої уяви. Скажімо, одвічна людська пристрасть до багатства, яку хтось трактує як можливість комфортного існування, а хтось — як наживу заради наживи. «Лампа Аладдіна» вчить ставитися до золота–діамантів зі здоровим скепсисом. Витриманий Аладдін не спокусився на заклики скарбів, зумів не втратити розум, а просто помилуватися красивою грацією під час танцю коштовностей і отримав за це винагороду — красуню Будур. На відміну від Чаклуна, який так захопився переліком своїх бажань, що обурений Джин був змушений відмовити йому у своїй прихильності.

Не порушуючи загальної конструкції мюзиклу, команда «Лампи Аладдіна» досить вправно «жонглює» часами і стилями. У східних танцях упізнаються елементи хіп–хопу, а образ Джина був відтворений за допомогою мультимедіа: на заднику з’являється велике око цього мудрого диво–персонажа, який пильно вдивляється в душу кожного, до чиїх рук потрапляє лампа. Мешканців підземелля, які не втрималися від спокуси золотом і перетворилися на якихось химерних істот, наче «висмикнули» з фантастичного трилера — напівсклети–напівкажани розмахували своїми кінцівками елегантно і зловісно водночас.

Головні ролі в спектаклі виконують н. а. України Олександр Кравченко, з. а. Росії Анатолій Підгородецький, Ганна Коваль, Сергій Наумов та інші актори театру.