Часи зараз настали такі, що усе навколо доводиться сприймати через призму економічної кризи. Особливо те, що стосується театру — ця галузь, як відомо, завжди існувала за залишковим принципом, а коли економіка ледь животіє, то мистецтву залишається сподіватися на власний невичерпний ентузіазм. Йдучи в Київську оперету на прем’єру мюзиклу «Лампа Аладдіна», я готувалася побачити цей залишковий принцип у всій його «красі»: дешеві, примітивні декорації, костюми, зібрані з інших вистав, перешиті й адаптовані до східного стилю.

У колах читачів «Української правди» й «Дня» Костянтина Матвієнка знають як політичного експерта. Здається, саме йому належить авторство фрази про тотальне мародерство некомпетентної і корумпованої української влади. І ось на початку 2009–го Костянтин Матвієнко постав перед читачами в новій іпостасі — автора гостросюжетного роману «Час настав». Рецензент відразу мусить зізнатися, що проковтнув майже півтисячі сторінок на одному подиху. Але навіть після того він не береться з певністю визначити жанр прочитаного. Що це: політичний детектив, присмачений езотерикою? Фентезі з елементами історіософії? Різдвяна love story з домішками всього, переліченого вище?