Харківський філософський камінь. (Фото автора.)
Алхіміки вважали, що філософський камінь створений за допомогою вогню та води, водночас складається з мінералу, що містить «живе» і «рослинне» начало. На думку древніх мудреців, він володіє не лише плоттю, а й духом. Розглядати його як буденну, просту річ не можна, бо філософський камінь здатний принести своєму володареві Божественну могутність. Йому під силу перетворювати не лише звичайний метал на золото, а й людину міняти духовно, відкриваючи їй шлях до істинної досконалості. Як же нам, що потонули в нескінченних чварах та політичній мімікрії, бракує сьогодні саме цієї дивовижної «дрібнички»! А може, прадавній артефакт дійсно існує і його варто пошукати хоча б новорічними днями, коли особливо легко віриться в диво? По компетентну пораду «УМ» звернулася до директора фестивалю фантастики «Зоряний міст», доцента Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна Миколи Макаровського. Він не просто знає про філософський камінь усе, а й володіє ним на практиці.
— Миколо Олександровичу, процес створення філософського каменя досі покритий таємницею. Кажуть, у ньому задіяні не лише хімічні, а й містичні процеси. Тому, з одного боку, древній артефакт став символом пошуку чогось неіснуючого, а з другого — засобом, що дозволяє досягти бажаного результату. А як насправді?
— Про існування філософського каменя першими повідали великі вчені сивої давнини. Тоді їх називали алхіміками. У ті часи було дуже мало людей, які вивчали навколишній світ, думали про нього, тому на тлі темної маси населення вони виглядали справжніми чарівниками. Звідси і з’явилася думка, що існує певний артефакт, що дозволяє перетворити свинець на золото і багато що інше. Природно, молоді вчені за будь–яку ціну прагнули цей камінь отримати і роками просиджували в лабораторіях, проводили досліди, допомагали вчителям. Наставники лише усміхалися у вуса. І лише після того, як одиниці з них досягали рівня Майстра, їх запрошували на посвячення — те, що зараз називається вченою радою. Саме цим, щойно «коронованим» особам, які отримали кваліфікацію, відкривали священну таємницю взамін на обіцянку зберігати її до кінця своїх днів. Їм казали, що більше шукати нічого не треба, філософський камінь у вас уже є, бо древній артефакт насправді — не шматок якогось мінералу або заклинання, поміщене в череп дракона. Це сума знань і умінь, що дозволяє робити речі, які іншим не під силу.
— Тобто цю чарівну паличку–виручалочку, за великим рахунком, у руках ніхто не тримав?
— Ну чому ж? Насправді володарі філософського каменя жили порівняно недавно. Наприклад, сер Ісаак Ньютон, який відкрив закони механіки і розклав світло в призмі. Геніальним був ученим. До того ж лорд–скарбник — третя людина в Британській імперії. До речі, з усіх його робіт — лише половину можна віднести до наукових праць у традиційному розумінні цього слова. Друга половина — так звана езотерика.
— Тобто його серйозно цікавили властивості невидимої матерії і приховані можливості людського духу? Але ж про це мало хто знав. Чому ж тоді вся Англія вірила в те, що саме він володіє філософським каменем?
— Тому що сер Ісаак Ньютон з того самого XVII століття і до цього дня був єдиним британським скарбником, у якого завжди в казні все збігалося до копієчки. Враховуючи той факт, що члени королівської сім’ї в ті часи могли запросто взяти на кишенькові витрати трішки грошей і не повернути, а охоронець загального надбання (нехай навіть і лорд!) навряд чи міг зробити з цього приводу різке зауваження, скажімо, братові короля, подібна майстерність була справді схожа на справжнє диво. Коли він покинув цей пост, буквально через півроку виявилася величезна розтрата. Новий скарбник був, звичайно, ні в чому не винен. Хто ж на початку кар’єри краде?! Але ж усі решта могли, проте сера Ньютона вже не було поруч. Тоді й поповзли чутки, що вчений уміє трансплантувати метал у золото за допомогою філософського каменя і тихенько повертав забрані гроші. Може, це просто легенда, але те, що скарбниця поповнювалася, — дійсно факт. Я ось подумав, може, і нашому міністрові фінансів варто почитати езотеричні праці Ньютона? А раптом зрозуміє щось важливе?
— Миколо Олександровичу, на «Зоряному мосту» ви вже десять років роздаєте харківську версію філософського каменя письменникам, які не шкодують для розвитку науки свої фантастичні ідеї. Ясна річ, чистісінький рубін, вирощений чарівним способом в Інституті монокристалів, — річ коштовна. Але хотілося б дізнатися, чи працює фестивальний артефакт на практиці в прямому розумінні цього слова?
— Так не просто ж працює! Коли він з’явився, стали траплятися просто неймовірні речі. Наприклад, нас самі розшукали спонсори. Уявляєте? Зараз кому–небудь скажи про це — не повірять. Зазвичай люди місяцями ганяються за бізнесменами, випрошуючи щось на вигідних і зручних для них умовах. А тут ось така справа. Не вірилося просто. Причому прийшли і кажуть мені: «Скільки ти собі візьмеш, 10 чи 15 відсотків?». Я спочатку нічого не зрозумів, а потім виявилося, що йдеться про комісійні. «Нічого не візьму», — зізнався їм чесно. Після цих слів кілька фірм одразу відпали. «Отже, це тобі не потрібно, — кинули мені на прощання, — ти несерйозна людина». А деякі перевірили нас і, переконавшись, що це правда, підтримують фестиваль і досі.
— А є письменники, в долі яких рубінова крапля крові дракона відіграла роль справжнього філософського каменя?
— А як же? Марина і Сергій Дяченки, наприклад. У них є чудова книга «Варан». Якщо ще не читали — переконливо рекомендую. Там розповідається про Майстра, покликання якого — творити добро. Комусь дім побудує, комусь складе піч. І це ще не все. У сім’ї, якій він допоміг, обов’язково згодом народжується маленький чарівник. Розпізнати цього дивного хлопчика у натовпі дітвори легко, бо з його розкритих долонь злітає золотий метелик. Я одразу сказав: «Це дуже хороша книга. Філософський камінь отримають Дяченки». Народ почав ремствувати: «Нісенітниця якась, чистої води фентезі, мовляв, нічого особливого». Але оскільки у виборі номінантів на цю премію у нас немає ніякої демократії, все вирішує засновник цього призу, тобто я сам (знаєте — просто краса!), рубін отримала Марина. Сергій того року не приїхав до Харкова. Відкриваю перед нею долоні, а там золотий метелик тримає у лапках філософський камінь. Ефект — приголомшливий. А рівно через рік «Варан» був визнаний найкращим фантастичним романом Європи, а Марина з Сергієм отримали титул найкращих фантастів континенту.
Подібна історія сталася і з Сергієм Лук’яненком. Він отримав рубін тоді, коли в нього інших призів такого рівня ще не було. Зовсім неймовірна річ. Але я відразу розпізнав у ньому талант і, незважаючи на лютий опір колег, «задавив» усіх своїм авторитетом. І ось дивіться, буквально наступного року з’явилася «Нічна варта». А тепер усі кажуть: «Ого, який Лук’яненко!». Але ми ж з вами знаємо, що просто так нічого не буває.
— Майстри, що володіють філософським каменем, як видно, не перевелися й понині. Якими великими відкриттями, за вашими прогнозами, вони порадують нас найближчим часом?
— Якщо люди не пустуватимуть і підійдуть до справи серйозно, то найбільші чудеса стануться, думаю, саме в біології. Принаймні перші три століття дивувати буде саме ця наука. Як ви знаєте, американці прочитали генний код людини. Тобто вони точно знають порядок, у якому атоми розташовані в подвійній спіралі. Кожна з цих комбінацій атомів несе повну інформацію про конкретні ділянки нашого організму. Більше того, вона в мільярдах клітинок, з яких ми і складаємося. Як ці атоми розташовані, таке у нас і здоров’я, характер та й, зрештою, — доля. Тепер із цих букв–атомів потрібно навчитися формувати склади і зрозуміти, що за що відповідає. А далі підуть справжні чудеса! Думаю, ресурс людського життя точно буде подовжений. У принципі, якби все було в порядку, ми б жили в середньому не 70 років, а тисячу. Така можливість закладена в нас природою.
Другим дивом, думаю, стане прорив у царині нанотехнологій. Річ у тім, що вже створено елемент цеглинки, з яких можна буде побудувати квантовий комп’ютер. В основі його дії лежить співвідношення невизначеності Гайзенберга. Тобто неможливість абсолютно точно вказувати час і координати однієї і тієї ж частки. Теперішні комп’ютери — це просто багато–багато рахівниць, упакованих у досить велику коробку. Вони тупуваті, нічого не вміють, якщо ми їх не навчимо.
— Тобто ви хочете сказати, що нові міркуватимуть самі?
— Саме так. До того ж вони будуть мініатюрні, без клавіатури, їх не потрібно програмувати — машина входить у мережу і сама бере все, що їй потрібне. Захворіти вона не може: віруси її не беруть — у неї імунітет. Якщо таке диво вдасться створити, це буде прорив не лише в галузі нанотехнологій, а буквально в усіх галузях науки і техніки. Такій машині можна довірити навіть управління економікою. Вона впорається!
— Але що ж буде тоді з самою людиною? Вона отупіє або взагалі стане непотрібною.
— Нічого подібного. Людина — творець. Вона не повинна рахувати гроші або, скажімо, перекладати цеглу. Її призначення — думати, творити. А ось комп’ютери в недалекому майбутньому візьмуть на себе все те, чим її величності Людині займатися не варто. На мій погляд, система, придумана бізнесменами, повинна безповоротно канути в Лету. Це всього лише азартна гра, картинки, рулетка, біржа, на які бездумно «підсів» увесь світ. Так не повинно бути. Сенсом людського життя не може бути збагачення. Найбільша небезпека, що зараз нависнула над людством, — це небезпека стати суспільством споживання. Якщо так станеться — це кінець. Наша цивілізація просто зникне як така, що не вписалася в процес еволюції. Ми просто вимремо за непотрібністю.
— Що ж робити?
— Розвиватися, творити. Людина — не матрьошка, не лялька, не іграшка заводна, а необхідна, важлива ланка в еволюції матерії, яка безперервно розвивається від простого до складного. Весь час триває процес збільшення кількості інформації у Всесвіті. Отже, потрібно мислити, рости духовно. Лише у праці, пізнанні навколишнього світу (це я до прикладу сказав, не виключаються й інші заняття) у нас можуть відкритися нові можливості. Без цього еволюцію людини уявити дуже складно. Інакше — дорога вниз, назад, шлях у нікуди.
Знання, які людина повинна засвоїти, множаться у геометричній прогресії. Чи здатен наш мозок витримати такі навантаження? А може, він уже досяг піку свого розвитку і радіє, що новітні технології забирають на себе частину його функцій? >>
У радянські часи Всесвітній день авіації та космонавтики відзначали справно. Власне, у той час усі досягнення, пов’язані чи то з польотом у космос, чи то з появою нового літака, прирівнювались мало не до державних свят. Сьогодні цю дату також відзначають, проте масштаб суттєво зменшився. Чи розвивається авіація та космонавтика сьогодні? >>
Фахівці навчально-наукового центру «Небесна долина», що діє у Вінницькому національному технічному університеті, передали військовослужбовцям розвідувального підрозділу, який виконує завдання в зоні бойових дій на сході України, безпілотний розвідувальний комплекс власної розробки. >>
Ярослав Шпотюк — фізик-матеріалознавець, закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка (ЛНУ) та займався науковими дослідженнями у Франції. Науковець здійснив майже неможливе і захистився одразу в двох навчальних закладах: у ЛНУ та університеті Ренн 1. >>
