«Завтра ви це надрукуєте, і Черновецький зі своєю тисячею адвокатів буде мати претензії. Краще хай це для нього буде сюрпризом. Як для Президента — поїхав до Литви без парламенту, без коаліції — приїхав: уже все є», — дещо зухвало віщав у телефонну слухавку молодий «БЮТівець–верховнорадівець» Андрій Павловський. А йшлося про те, чи справді новий парламентський оплот із БЮТу, Литвина і частини НУНСу має на меті (другорядній, звісно) ще й відставку мера Черновецького та дострокові вибори у Києві. Певний час тому назад таку можливість почали активно мусувати й експерти, і депутати — як «усенародні», так і «просто» столичні.
«НУНСівець» Кирило Куликов, приміром, згадував про те, скільки наразі є відкритих кримінальних справ «по Черновецькому» — мовляв, достатньо їх «освіжити», і «ця нехороша жінка», як уперто називає Леонід Михайлович Юлію Володимирівну, посуне його руками своєї команди. Команди однодумців, маю на увазі. До якої ситуативно входить і депутат Київради від Блоку Катеринчука Олексій Рєзников, котрий принагідно доводить до відома громадськості, що ніде в законах не вказано, як часто можна організовувати позапланові вибори на місцевому рівні. «До весни це питання, можливо, вирішиться», — підхоплює тему депутат Верховної Ради від БЮТ Володимир Бондаренко.
Усе це просто чудово, черновецьких у нас справді по весні рахують — так було в минулому і буде в майбутньому, як говорив колись позафракційний Еклезіаст. От тільки повірити антимерській опозиції дещо складно. Всі ми в травні були свідками повного провалу кількох доволі «моцних» (як сказали б в західній Україні) політичних гравців і не менш повного тріумфу «двічі Черновецького» всіх несвідомих гуманоїдів. Ні, не витягли тоді опоненти мера святе діло його відставки — «слабо» їм було домовитися про спільного кандидата тощо. Та й не тільки в кандидатові річ. Має рацію «кличкістка» Наталія Новак, коли запитує, де ж поділися усі ті звинувачення, які Черновецькому висували ще й як голові КМДА? Чому їх так просто списали з порядку денного? Чому потенційному злодію дозволили вдруге балотуватися? А якщо він не злодій, то для чого тоді були вибори? В усій травневій катавасії — ні на йоту логіки, і права народна мудрість, яка влучно говорить про таку нещасливу вдачу: до нашого берега що не пристане — як не кізяк, то тріска.
Це я, вибачайте, і про тих, хто біля столичної влади, і про тих, хто до неї в опозиції. Через таких нездар ми четвертий рік поспіль зустрічатимемо разом із Черновецьким. Як казав у телеефірі його медіа–радник Бектурсунов, цього разу під новорічною ялинкою на Хрещатику буде два сюрпризи — Черновецький і Йоулупуккі. Ось так вони і міряються своїми ні на що не спроможними «сюрпризами» — ті, що є, і ті, що хочуть бути. А у виграші тільки посол Фінляндії, що спостерігає за нашим політичним паноптикумом збоку. Прикро, йолкі–пулкі. Тобто палкі, ясна річ...
Бо чим, власне, небезпечна ситуація? Відтермінування у часі грому небесного породжує сумніви в тому, що рано чи пізно він упаде на твою дурнувату довбешку. Можна гуляти по повній — ставити пам’ятник Гонгадзе, проти якого протестували всі (і в першу чергу мати Георгія), вигадувати якісь журналістські премії імені підкорювачів Космосу... І дарма Микола Томенко обурюється, що журналістська спільнота мовчить з цього приводу. Нічого ми не мовчимо — треба вміти слухати. «УМ» відстежувала проект пам’ятника ще з тих часів, коли ним хотів відкупитися знаменитий тезка нашого мера. З ери Кучми, з кінця 2001–го, ми не втомлювались повторювати, яка це профанація пам’яті і звитяги, яка неповага до живих і посміх з мертвих... Але тріски й кізяки не чують — лопочуть собі вухами по воді, аби скоріше допливти до берега. Де їх, до речі, ніхто не чекає.
