Яким був для мене рік 2008

Найперше, цей рік був дощенту сповнений мандрівками — давно я не їздив по світу так багато і подовгу. Майже півроку — з лютого по липень — я провів у Варшаві, на стипендії «Gaude Polonia», перекладаючи прозу і п’єси визначного польського письменника Януша Ґловацького. Ці дві книги мають невдовзі побачити світ у львівському видавництві «Астролябія». Поза тим відвідав театральний фестиваль у Вісбадені, мандрував до Білорусі та Литви (в Мінську вийшов мій роман «Рівне/Ровно» в перекладі на білоруську), був у Відні та Венеції, в Пряшеві на Словаччині. Це не враховуючи багатьох тривалих і коротших переміщень Україною: в Тернополі й Ужгороді я мав творчі зустрічі, також брав участь у Форумі видавців у Львові, не згадуючи про численні акції в Києві, найбільш пам’ятною з яких залишиться хіба «Ніч поезії» на Михайлівській площі під незвичним вересневим дощем. Була також прем’єра п’єси «Всі ми киці і коти» латиської письменниці Мари Заліте у моєму перекладі — цю постановку реалізував режисер Валентин Козьменко–Делінде на малій сцені Театру імені Франка. Головні ролі там грають Лесь Сердюк і Лариса Кадрова (здається, «УМ» писала про цю виставу). А спектакль за моїм перекладом п’єси все того ж Ґловацького «Четверта сестра» у Молодому театрі (постановка Станіслава Мойсеєва) навесні, у Міжнародний день театру, отримав аж шість (!) нагород «Київська пектораль» в найрізноманітніших номінаціях. Стільки успіхів, що аж...

Насправді ж, як завжди, хотілося встигнути більше. Ну та про невдачі й нереалізовані наміри в канун Новоріччя говорити не хочеться. Мабуть, удалося те, що мало вдатися, і навпаки.

В університеті «Острозька академія» на рідній Рівненщині я читаю кілька коротких літературних курсів, зокрема «теорію і практику драматургії». Приємно зауважувати, що твої студенти (зараз я читаю на третьому курсі) — талановиті й цікаві молоді люди, які вступили на відділ літературної творчості не просто штани протирати. У листопаді вони написали за моїм завданням п’єси–монологи, і я був позитивно вражений тим доволі високим рівнем їхнього письма, якого, чесно кажучи, від них не сподівався. Тож були в році, що минає, й приємні розчарування. Тож я щиро вдячний тим, хто мені їх подарував.

Ще — на самому початку 2008–го у видавництві «Грані–Т» у Києві вийшла збірка віршів «Ґави і роззяви» в моєму перекладі з російської. Автор цих віршів — Олег Ґрігор’єв, легендарний поет із Ленінграда (нині Санкт–Петербург), віршувальник–віртуоз, майстер специфічного «чорного» гумору для дітей. На нього у радянські часи грізно стукав кулаком по трибуні письменницького з’їзду сам Сєргєй Міхалков. Я знав ці вірші й раніше, тож із радістю вхопився за пропозицію Діани Клочко перекласти їх українською. Взагалі, переклад цього року засмоктав мене дуже глибоко — це вельми вдячне і приємне заняття, творчість в інакшому вимірі. Тому наступного року я планую зробити ще кілька перекладів цікавих сучасних польських п’єс українською мовою. Сподіваюсь, ці мої одкровення зовсім випадково прочитають на шпальтах газети театральні режисери і звернуться до мене з відповідними пропозиціями.

Наступний, 2009–й, рік — рік Бика. Це тварина мирна, сильна, трохи повільна, але наполеглива. Мій близький друг Віктор Неборак належить до народжених у цей рік. І ще один гарний приятель — поет і видавець Іван Малкович. Думаю, їм має добряче пофартити в новому році. Мабуть, треба триматися ближче до Віктора й Івана, приязнитися з ними, зустрічатися, пити каву, і тоді частинка везіння може передатися від них. Рекомендую так само робити всім читачам «України молодої» — відшукати в своєму оточенні народжених у рік Бика, і від них набиратися сили, снаги та везіння. Успіхів усім нам!