Пунктир читацького задоволення

Як на мене, найяскравішою подією літературного сезону–2008 стала книжка Михайла Бриниха «Шахмати для дибілів» (К.: Факт). Сміливий, на межі зухвалості, задум зреалізовано на глибинному рівні літературних нанотехнологій. Окрім того, що це нестримно смішно (а таких творів українській літературі завжди бракувало), це іще й вельми адекватно соціальному завіконню: цей нібито анекдот вартий серйозної уваги дослідників масової свідомості. А література як дзеркало соціуму — це і є власне література.

Досі на вітчизняному книжковому ринку панували лише два лонгселери (книжки, що з року в рік «годують» видавництва) — «Польові дослідження з українського сексу» Оксани Забужко та «Шлях аріїв» Юрія Канигіна. Цього року до них долучилася «Солодка Даруся» Марії Матіос: продажі цього роману перетнули позначку 100 тисяч копій. На цьому тлі кожна нова книжка письменниці автоматично стає подією — так і сталося з її «Москалицею» (Л.: Піраміда).

Імпортної белетристики не стало більше, але вона стала добірнішою. «Острів Дума» Стівена Кінга ми читали водночас з Європою. Те саме харківське видавництво «Книжковий «Клуб сімейного дозвілля» зразково–оперативно переклало інший світовий бестселер — «Помилку» Джеймса Паттерсона. Видавництво «Пор–Рояль» (Київ) порадувало кількома книжками Гонкурівських лавреатів, «Юніверс» (Київ) — Нобелівських, львівська «Кальварія» — Букерівських. Безумовно варта уваги «туристично–культурологічна» публіцистика польського поета–нобеліанта Збігнєва Герберта (К.: Дух і Літера) та багато в чому «взірцева» жіноча проза також польки Катажини грохолі «Ніколи в житті!» (К.: Наш час).

Серед науково–популярних історичних видань вирізняється книга «Україна: литовська доба 1320—1569» (К.: Балтія–Друк). Мало того, що цей період нашої минувшини недостатньо досліджений, так це ще й погляд з литовських дослідницьких висот. Плюс яскраве «путівникове» оформлення, у чому видавництво «Балтія–Друк», безсумнівно, є лідером нашого ринку. Таким чином, маємо «два в одному»: серйозний історичний нарис про, фактично, «невідому Україну», який водночас може правити за довідник для туриста.

Трагічна річниця Голодомору здетонувала вихід багатьох книжок — ця тема домінує в сьогорічному репертуарі історичних видань. Попри те, що всі вони варті уваги, порекомендую одну: Станіслав Кульчицький, «Голодомор 1932—1933 рр. як геноцид: Труднощі усвідомлення» (К.: Наш час). Це, як тепер кажуть, інноваційне дослідження — несподівано–нетрадиційний погляд одного з найцікавіших сучасних істориків. Чого вартий, наприклад, його аналіз ленінської революції, яку він датує не 1917–м, а 1918 роком, коли «вождь» нарешті втілив основні складові свого плану побудови «комунізму»: концентраційні табори, розстріли заручників, знищення України як будь–якої окремішності.

Динамічно розвивається далі мемуарно–біографічний сегмент нашого книжкового ринку. Виправдали читацькі сподівання видавництва–лідери цієї теми: столичні «Темпора» та «Смолоскип» — усе, що вийшло від них, можна рекомендувати апріорі. Але найчутнішого «удару» читачеві завдало новопостале столичне видавництво «Книга Роду», випустивши водночас мало– або й зовсім невідомі спогади Нестора Махна, Юрка Тютюнника, Тараса Бульби–Боровця, Петра Григоренка, Олександра Кошиця.

Помітно побільшало тематичних енциклопедій. Маємо «Соціологічну енциклопедію» (К.: Академвидав), енциклопедичний ілюстрований словник–довідник «Образотворче мистецтво» (К.: Факт), «Енциклопедію освіти» (К.: Юрінком Інтер). Завершено тритомовий проект «Екологічної енциклопедії» (К.: Центр екологічної освіти та інформації) — перше на пострадянських теренах видання такого рівня (росіяни, приміром, зробили у себе досі лише один том).

Енциклопедичність є визначальною ознакою й одного з кращих мистецьких видань року: Тетяна Кара–Васильєва, «Історія української вишивки» (К.: Мистецтво) — перше враження, ніби тема повністю «закрита» на роки вперед. Але поруч маємо й дослідження, які насвітлюють цю тему з етнологічного боку й тим самим провокують читацьку конкуренцію. Це Оксана Косміна, «Традиційне вбрання українців. Том І. Лісостеп. Степ» (К.: Балтія–Друк) та Марія Чумарна, «Код української вишивки» (Л.: Апріорі). До приємних несподіванок книжкового року належить і постання нового видавництва «Артбук» (Київ), котре започаткувало серію авторських фотоальбомів («УМ» про це писала).

Й нарешті, дитяча література. Другий том «100 казок» від «А–БА–БА–ГА–ЛА–МА–Ги» — таки подія. Бодай тим, що призвичаює нас до топ–стандартів. Знову порадували новими творами Леся Воронина та Галина Малик. Проте, на мою думку, відкриттям року є книжка Олександра Гавроша «Пригоди тричі славного розбійника Пинті» (Л.: Видавництво Старого Лева). Коли автор на одній із прес–конференцій сказав, що «це наша відповідь «Піратам Карибського моря» — до цього варто поставитися всерйоз: це цілком адекватно–конкурентна заява.

Таким — пунктирно — був літературно–книжковий сезон’2008.