4000 й 1 ніч

      А коли не лише представники «друкованого лобі», а й пацієнти медичних закладів та клієнти аптек, які з подивом виявили у чеках 20-відсоткове (знову той ПДВ!) подорожчання ліків, молоді матері, котрі з жахом дивилися на цінники необхідних їхнім малюкам «памперсів», та сім'ї, що, ледве назбиравши грошей на нове житло, з'ясували: їм бракує тих же клятих 20 відсотків, забомбили «своїх» народних обранців скаргами, парламентарії піднатужилися й таки ухвалили вже легендарний законопроект 4000-1 «Про внесення змін до деяких законів України з питань оподаткування у зв'язку із прийняттям Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік». «Ура! — зраділи всі вищеперелічені категорії скривджених бюджетом, — нарешті можна зітхнути спокійно». Та рано раділи. Позавчора Президент скористався своїм ексклюзивним правом і наклав на «рятівний» закон вето. Гуп! — ви чуєте? Це впала «підвішена» преса.

      «Проблема справді серйозна, — погодився з кореспондентом «УМ» голова Комітету ВР з питань інформації та свободи слова, «наш українець» Микола Томенко. — Тепер треба або долати президентське вето, або вносити окремо законопроект, який стосуватиметься «нашого» питання (тобто про відновлення пільг по стягуванню ПДВ з друкованих ЗМІ. — Авт.). Наскільки я розумію, у Президента й податкової були претензії по оподаткуванню діяльності комерційних підприємств тощо, а засоби масової інформації, як не прикро, стали заручниками цієї боротьби. На жаль, у цьому законі все дуже тісно переплетено, і, відповідно, рішення Президента унеможливило нормальну діяльність друкованої преси».

      Ми й справді стали заручниками. Спершу — антинародного, «дірявого» й просто-таки шкідливого для держави бюджету, потім — того-таки «рятівного» проекту 4000-1, до якого «під шумок» внесли не лише «нормальні» поправки, а й чимало дуже сумнівних пунктів, і, нарешті, майже кланових «розборок» між податковою адміністрацією та Міністерством фінансів. Читай — між першим віце-прем'єром і за сумісництвом головним фінансистом країни Миколою Азаровим та заступником голови ДПАУ Сергієм Медведчуком. Принаймні саме останнього знаючі люди підозрюють у тому, що Леонід Кучма відмовився поставити підпис під законом, який виправляє «ляпсуси» його ж більшості і його ж уряду. Сам глава держави аргументував власне вето так: «Положення закону суперечать чотирьом статтям Конституції України та базовим законам, що регулюють відносини у відповідній сфері». За словами Кучми, проти впровадження цього закону в дію виступили всі міністерства, крім Мінфіну.

      «Я думаю, що закон 4000-1 заветований саме через те, що почалася війна між податковою адміністрацією і Держказначейством», — вважає народний депутат Сергій Соболєв («Наша Україна»). У коментарі для прес-служби «НУ» пан Сергій зазначив, що згідно з цим законом, зокрема, відшкодування ПДВ повинно було йти за фактом надходження ПДВ на рахунки казначейства, минаючи податкову адміністрацію. «Я переконаний, що до вирішення долі законопроекту підключилися «сили» з податкової адміністрації. Очевидно, не обійшлося без Кравченка та Медведчука-молодшого, які зробили все можливе, аби Президент наклав вето на цей закон», — відзначив народний депутат.

      Мабуть, у чомусь Президент і має рацію — якщо закон недосконалий (на чому, до речі, свого часу наголошували і «наші українці», і їхні колеги по опозиції), то хтозна, до чого може призвести його офіційне «народження». Але чому тоді пан Кучма не потурбувався про те, щоб ліквідувати кричущі «проколи» ще на стадії впровадження в дію Держбюджету? Чому замість цього він вирішив перекрити кисень тим, хто так сподівався на заповітні цифри «4000-1» — і це, повірте, не лише журналісти, книгарі та медики. «Якби Президент був послідовним, то він мав би накласти вето на сам закон про Державний бюджет України, де було безліч порушень Конституції — як процедурних, так і змістовних, головна з яких — звуження прав громадян України, — переконаний «наш» нардеп Борис Беспалий. — Звісно, законопроект 4000-1 не був ідеальним, зате покращував ситуацію, спричинену прийняттям урядового проекту бюджету».

      Ми вже не висимо. Ми приречено чекаємо на те, що навіть «більшовицька» частина Верховної Ради хоч на мить забуде про свою залежність від величезного будинку на Банковій і зробить бодай щось, аби виправити помилки цієї влади. Можна було б, звісно, сказати, що залишилося сподіватися тільки на президентські вибори й нового главу держави. Але ж до виборів багато з ображених бюджетом-2004 можуть і не дожити...