Коли у 2006–му фракція «Нашої України» у Верховній Раді оголосила про свій перехід в опозицію, її представникам довелося вислухати чимало кпинів. Мовляв, маючи свого Президента, бути в опозиції — чи й не ха–ха. Однак якщо врахувати, що, відповідно до оновленої Конституції, правлячою вважається парламентська коаліція на чолі з Прем’єр–міністром, то в опозиційності проющенківських «нашоукраїнців» до «антикризової» більшості й уряду Януковича принаймні була логіка. Відтоді й без того нездорова українська політика остаточно захворіла на шизофренію, і тепер ми маємо значно химерніший витвір її збоченої фантазії: опозиціонера... на посаді Прем’єр–міністра. Без жартів: керівник уряду, лідер коаліції та найбільшої в ній і другої за величиною в парламенті фракції на повному серйозі заявляє про свій перехід в опозицію. При цьому з прем’єрським портфелем Юлія Тимошенко, звісно, розлучатися не збирається.

Акція «Досталі!», широко анонсована напередодні як «повстання середнього класу», обернулася пшиком. Автомобілі якщо й сигналили більш–менш масово, то хіба на вулиці Грушевського в Києві. Та й то це вочевидь були ініціатори протесту, які навмисно приїхали на Печерські пагорби з прапорами й гаслами, аби «надавіть на власть». А загалом столиця та інші українські міста їхали й працювали у звичному режимі, хай там як «знедолених» представників «середнього класу» закликали підтримати акцію хоч автомобільним клаксоном, хоч будь–якою іншою дудкою.