— Я народився у 1957 році, у бідній сім’ї, тому в моєму дитинстві майже не було в що перевдягатися. Мав одні штани, їх одягав і в будні, і на свято. На Новий рік саморобний ніс міг почепити. Про нинішню політику говорити не буду, але дуже погано жилося при радянській владі. Хай сьогодні за нею не плачуть.
Замість іграшок на ялинку ми чіпляли волоські горіхи. Обламували сірничок, прив’язували до нього нитку, заштовхували у горіх — і виходила кулька. Обмотували її ще папірцем із цукерки. Вішали яблука справжні (не такі, які нині у супермаркетах продають, в яких користі — як приший кобилі п’ятий хвіст). Із магазинних іграшок були пара бурульок, які цікаво крутилися. Ще Червона шапочка на прищепці. Вона у мене є й понині.
Зараз на Новий рік ми обов’язково ставимо карпатську ялинку — я її по запаху чую. Жаль зрубану красуню, але поробити з собою нічого не можу. Вдягати ялинку і сам люблю, і діти, і внуки люблять.
Про маленьких лебедів і гномика
Ольга БОГОМОЛЕЦЬ, заслужений лікар України, професор, директор Інституту дерматокосметології:
— Куранти б’ють 12, батьки, гості, бабуся і дідусь піднімають келихи з шампанським ... Я тихенько, щоб ніхто не чув, вислизаю за вхідні двері, натягаю на чоло червону шапку з довгим хвостиком, чіпляю білу ватяну бороду на резинці, одягаю стару хутряну камізельку, беру в руки мішечок із саморобними подарунками і дзвоню в двері. Серце калатає. Двері відкриваються, я намагаюся говорити басом у свої п’ять років — тільки б не впізнали. Вітаю всіх із Новим роком, роздаю подарунки, зроблені з лісових горіхів і фольги. Тихенько вислизаю назад за двері, щоб через дві хвилини вернутися назад і почути оповідання про чудо, яке трапилось, поки мене не було, про маленького лісового гнома, який всім приніс подарунки від діда Мороза. Я вірю в чудеса, я щаслива, що можу сама їх робити...
Мені вже 12. Починається святковий новорічний родинний концерт. Я за роялем, граю партію з балету Чайковського, а мій батько разом зі своїм приятелем у спеціально пошитих бабусею з білої марлі «пачках», підтяжках і шкарпетках танцює «танець маленьких лебедів»...
Мені 39. Уся родина з келихами на вулиці під справжньою ялинкою, що росте у дворі, радіо сповіщає про заповітну хвилину, шампанське, тост по колу... Вдома у святковій виставі «Снігова королева» у мене роль оленя. Особливі оплески викликає сцена, коли олень падає від знесилення під ялинку... У головних ролях — діти...
Бережіть любов, родину, традиції, честь і здоров’я — і економічна криза вас не помітить...