Наука бути стійким

Кожен третій пацієнт травмувався у стані сп’яніння

— Михайле Івановичу, чи правда, що зима — найважчий для травматологів період? Напевно, з появою ожеледі в палатах і яблуку ніде впасти?

— Якщо ви поглянете на наших хворих, то зможете без помилки визначити, яка саме за вікном пора року. Травми справді мають сезонний характер. Навесні до нас приходять робітники садових ділянок, які обрізують дерева, влітку — нирці та аграрії, взимку — люди, які постраждали від ожеледі. Правда, в останньому випадку наплив пацієнтів дуже високий лише в перші три–чотири дні негоди. І це природно. Ми вибігаємо на вулицю, як учора, а тієї дороги вже немає. Людина не підозрює, що буде слизько, і падає. З часом всі потихеньку перебудовуються, ходять обережніше, відповідно, і кількість потерпілих поступово зменшується.

Інша річ, що наші комунальники чомусь завжди не готові до зими. Пам’ятаю, до мене, ще молодого травматолога, на прийом прийшла бабуся з поламаною рукою. Вправив усе, наклав гіпсову пов’язку, а вона й каже: «Дайте мені довідку, я подам до суду на ваш муніципалітет». Виявляється, пані приїхала в гості до своїх родичів із Парижа і була украй обурена станом наших доріг. А ми владу ніяк не стимулюємо активніше піклуватися про нашу безпеку.

— Чи завжди у таких «слизьких» пригодах винні одні лише дороги?

— Від людини також багато залежить. Фактично кожен третій пацієнт нашого відділення отримує травму, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння. Серед них чимало зовсім молодих людей. Вже й 16–річних молодиків доправляють напідпитку. Буває, хлопці взагалі лика не в’яжуть і навіть не можуть збагнути, куди потрапили. Це дуже тривожна тенденція, яка, на жаль, поки не знаходить гідного відгуку в нашому суспільстві.

Як фахівця мене також серйозно непокоїть наплив до нашого відділення працівників меблевих цехів. Кожної зміни приймаємо по два–три пацієнти з важкими пошкодженнями циркулярною пилкою. І старші, і зовсім молоденькі робітники втрачають пальці й навіть кисті рук, отримуючи інвалідність на все життя. Це дуже гостра соціальна проблема, адже роботодавці допускають до верстата людей без спеціальної підготовки і професійного досвіду, грубо порушуючи правила техніки безпеки. І за це ніхто не несе відповідальності. Більше того, потерпілі, як партизани, приховують причину отриманих травм. Мовляв, порізався вдома і край. Схоже, мовчання входить в умови прийому на роботу.

Не припиняє дивувати й легковажність, із якою люди ставляться до власного здоров’я та життя. Деколи трапляються просто абсурдні ситуації. Наприклад, наші фахівці влітку виїжджали до одного з сільських районів області, аби санавіацією доправити на операційний стіл тяжкого хворого. Хлопець із дерева пірнув у воду, отримавши перелом шийного відділу хребта. Односельці були приголомшені тим, що сталося, й одразу пообрізували злощасному дереву гілля — у надії, що інші гарячі голови не скоять такої дурниці. Не допомогло. Уже наступного дня інший «молодець» зліз на верхівку і теж стрибнув. Його життя врятувати не вдалося.

Упав, отямився — відразу ж до лікаря!

— Михайле Івановичу, взимку, на жаль, ми падаємо особливо, часто, набиваючи синці й гулі. А потім із завмиранням серця досліджуємо хворе місце в надії, що все пройде само собою і до лікаря йти не доведеться. Які симптоми «говорять» про те, що без допомоги фахівця ніяк не обійтися?

— Якщо після падіння ви відчули біль, потрібно терміново визначити його причину. Медицина зараз доступна, травматологічні пункти працюють цілодобово, отож сподіватися, що якось минеться, не варто. Адже як буває? Людина підверне випадково ногу і днів за два дивиться — справді полегшало. Але якщо зв’язковий апарат усе–таки був пошкоджений, а хворому не наклали фіксуючу пов’язку, ця травма пізніше все одно про себе нагадає. Пошкодження зв’язок призведе до того, що зв’язковий апарат буде функціонально неспроможним і не зможе повноцінно утримувати стопу. А згодом дивишся — уже артроз. Ось так і з’являються в людей серйозні проблеми.

Будь–яку травму потрібно обов’язково показувати лікарю. Хоч у нас останнім часом усі стали «фахівцями широкого» профілю. Варто людині один раз захворіти нежитем, вона вже знає про медицину все. Лікарі хворому більше не потрібні. Я багато років займаюся проблемами патологій хребта і різного надивився... Був, наприклад, у нас пацієнт, якого сусід–тракторист «полікував» від радикуліту: узяв в оберемок і давай розкручувати. Після такої «мануальної процедури», як сусіду здавалося, хворий мав підвестися й побігти, але натомість чоловік звалився на землю паралізованим. Пізніше діагноз показав, що в нього туберкульоз хребта, а при такій хворобі навіть невелике розкручування може призвести до інвалідності.

До речі, я б серйозно застеріг усіх від поголовного захоплення мануальною терапією. На цьому «ринку послуг» зараз багато людей випадкових, малограмотних. А у нас як? Відчув дискомфорт у спині — біжить до бабусь, масажистів та інших мануальників, у яких зазвичай один підхід до всіх проблем. Але ж біль у попереку можуть спричиняти близько тридцяти різних захворювань, серед яких є дуже серйозні. Помилка в діагнозі призводить до непоправних наслідків. А людина береться лікувати хворого, запевняючи, що має якесь внутрішнє чуття або особливий дар. Та нічого там немає! Люди потім все одно йдуть до нас. Причому нерідко вже з серйознішими проблемами. Правда, в тому, що наші пацієнти ходять до так званих цілітельок, думаю, є провина і самих лікарів. Напевно, ми дуже гонористими поставали, якщо люди не квапляться до нас на прийом. Тут усім є над чим замислитися.

— Михайле Івановичу, давайте розглянемо ще ось яку ситуацію. Дуже часто буває, що, отримавши кваліфіковану допомогу травматолога, хворі не знають, як правильно жити з гіпсовою пов’язкою на нозі або, скажімо, руці. У багатьох виникає питання: варто чи не варто навантажувати кінцівку, а якщо варто, то коли і як.

— Гіпсова пов’язка може бути як засобом лікування, так і засобом, що призводить до ампутації. Наклавши її, лікар зобов’язаний детально розповісти хворому, в якому положенні спати, як правильно тримати руку або ногу, коли і за якою схемою потрібно розходжуватися. У кожного пошкодження — окрема методика одужання. У кожному конкретному випадку є свої нюанси. Тут головне не просто вислухати поради фахівця, а ретельно їх виконувати. А на практиці часто буває : приходить хворий і скаржиться, що проходив увесь потрібний час із гіпсовою пов’язкою, а рука не працює. Починаю з’ясовувати: «Тобі лікар говорив робити зарядку?» — «Говорив» — відповідає. «Тобі говорили робити ванночки?» — «Говорили» — «Ти робив?» — «Ні» — «Ну що ж, готуйся до наступної операції». Тобто у тому, щоб одужати, має бути зацікавлений, перш за все, сам хворий. Якщо таке бажання є, людина навіть після серйозної травми обов’язково буде здоровою.

Виганяйте дітей на вулицю!

— Як людина повинна поводитися, щоб її кістки були в порядку якнайдовше, щоб остеопороз чи інші захворювання не стали гострою проблемою у поважному віці?

— Опорно–рухова система — дуже складна система. Вона реагує буквально на всі несприятливі чинники зовнішнього середовища. Будь–яка проблема, пов’язана з нашим здоров’ям, назавжди залишає свій відбиток на кістковій тканині. Тому піклуватися про себе потрібно все життя. Щоденна зарядка (не професійний спорт, а саме звичайна фіззарядка для власного задоволення) приносить дуже добрий результат. Дуже рекомендую також плавання. Якщо ви будете хоча б раз на тиждень відвідувати басейн, до поліклініки ходитимете набагато рідше. Потрібно взагалі більше рухатися. Це велика справа, особливо для дітей. Виганяйте їх на вулицю. Хай бігають, граються, а не просиджують весь день біля комп’ютерів із телевізорами. Зараз ця звичка стала справжньою бідою. Про які здорові кістки можна говорити?

— Зараз нерідко доводиться чути, що ламкість кісток — справжнє лихо нашого часу. Уникнути його можна лише приймаючи препарати, що містять кальцій. Мовляв, скільки б людина не їла сиру або яєць, їй все одно не вдасться поповнити організм потрібною кількістю мінералів. Це дійсно так?

— Тут потрібно пам’ятати одне: будь–який препарат повинен призначати лікар. Самолікування недопустиме навіть у випадку з вітамінами. До того ж я не думаю, що зараз ми дуже голодуємо, не отримуючи з їжею потрібної кількості кальцію. Але вимоги до харчування справді існують. Воно має бути, перш за все, повноцінним і збалансованим. Не варто зловживати якимись особливими продуктами, навіть дуже хорошими. Якщо щодня їсти багато ікри, вона не піде на користь. Обов’язково потрібні овочі та фрукти, не можна відмовлятися від м’яса і сала. Але все повинно бути в міру. Тобто висновок один: якщо людина правильно харчується, веде нормальний спосіб життя і доброзичливо налаштована на життя, її запас міцності завжди буде високим.