Зачаті на п'яну голову

      За словами спеціалістів, сучасні реалії такі, що населення багатьох країн усе чіткіше поділяють на дві категорії громадян: на тих, що вже спилися чи спиваються, і тих, хто відмовився від алкоголю взагалі. Правда, стрімке зростання багатомільйонного загону перших додає другому, порівняно невеликому прошарку суспільства, ще більшої стійкості. Куди поділася золота середина з багатовіковою культурою споживання алкогольних напоїв, сказати важко. Образ супермена з пляшкою у руках став частиною вітчизняної субкультури, тому на зміну пріоритетів у бік здорового способу життя доведеться витратити не один рік і далеко не одну державну копійку.

      Про «клінічний» бік цієї глобальної проблеми погодився розповісти нашим читачам завідувач єдиної в Україні кафедри наркології Харківської медичної академії післядипломної освіти, доктор медичних наук, професор Іван СОСІН.

Залежність як хвороба, що передається суспільним шляхом

      — Іване Кузьмичу, скажіть, будь ласка, що це взагалі за хвороба — залежність? З якої причини абсолютно благополучна і успішна людина раптом починає одержимо топити себе у чарці, вбивати наркотиками? Йдеться про спадкові гени, сувору реальність нашого буття чи, може, якісь особливості характеру?

      — Залежність у кожної людини формується різними шляхами. І все ж причини її виникнення можна згрупувати. Генетичні фактори тут дійсно відіграють не останню роль. Наприклад, серед наших пацієнтів є багато людей, родичі яких мали різні форми залежності. Трапляються, скажімо, випадки, коли син алкоголіка набуває нездоланної тяги до спиртного одразу після першої у своєму житті чарки. Але водночас не виключається і такий розвиток подій: дитина, надивившись сімейних жахів, на все життя стає переконаним противником алкоголю.

      Генетичну схильність доводять і методом близнюків. Тобто якщо у нашого пацієнта є брат-близнюк, то можна бути переконаним на дев'яносто відсотків, що і в нього розвинулася залежність. Навіть якщо той сьогодні проживає в іншій країні. Відстань не має великого значення.

      — Залежність у нас завжди асоціювалася з міцним алкоголем, тютюном і наркотиками. Сьогодні ж у середовищі молоді цей традиційний «суперменський» набір активно поповнили комп'ютерні ігри, пиво, транквілізатори, стимулятори нічних дискотек. Чи є серед ваших пацієнтів жертви новітньої моди на сумнівні забавлянки?

      — Недавно одна з харківських газет запросила мене провести з читачами пряму лінію. Мені телефонували, в основному, батьки, стурбовані надмірним захопленням їхніх дітей комп'ютерними іграми. І це природно, адже коли йдеться про цю залежність, клубком котяться вниз усі наші уявлення про стандартну форму поведінки.

      Несподівано відмінник починає приносити в щоденнику трійки, а потім і двійки. Згодом не встигає вчасно прийти додому, оскільки ще не награвся. Там, щоб втриматися на ногах і не заснути, дитина запалює цигарку, п'є каву, а під ранок удома падає на ліжко замертво. У такому стані навряд чи хтось йтиме до школи, тому починаються прогули.

      Наступний етап — фінансовий. Щоб задовольнити свою потребу у грі, хлопець може виносити з дому на продаж дорогі речі, а то й почне красти. Скажімо, у мене не раз були пацієнти з надзвичайно розвинутим нюхом на гроші. Сховати батькам щось від них у квартирі практично не можливо — все одно знайдуть. Як правило, такі підлітки обов'язково шукатимуть собі подібних, об'єднуватимуться у таку собі дитячу спільноту, втрачаючи зв'язок із власною сім'єю. У них практично і майбутнього немає, оскільки зациклюються на грі до якогось божевільного стану.

      — Незмінним супутником усіх молодіжних тусовок сьогодні є різні слабкоалкогольні напої: тоніки, джин-тоніки, коктейлі. Чи такі вже вони й безпечні, як прийнято вважати?

      — Увесь світ називає їх дуже небезпечними напоями з недостатньо вивченим складом. Через них діти і підлітки дуже часто входять у залежний стан. Я вважаю, що слабкоалкогольна продукція за своєю проблематичністю сьогодні навіть актуальніша, ніж міцна, особливо коли йдеться про молодь.

      Наркологія, до речі, взагалі нині стала молодіжною медичною дисципліною, тому що люди, старші тридцяти років, які потерпають від психоактивних речовин, зустрічаються вкрай рідко. Вони просто йдуть з життя набагато раніше. Сім років сумнівного задоволення — і людини немає. Підліток може бачити, що п'ятеро його друзів уже загинули з цієї причини, але все одно не зупиниться, якщо на той час встигне переступити бар'єр залежності. Тому слабких алкогольних напоїв, як і слабких наркотиків, не буває взагалі. Розповіді про нешкідливість пива чи конопляної травички — популярний міф, вірити у який дуже небезпечно. Адже вони неодмінно прокладають місток до горілки та героїну.

      — До речі, про пиво. Хлопці та дівчата з пляшкою цього напою у руках на наших вулицях уже давно ні в кого не викликають подиву, а тим більше — рішучого протесту. Екрани телевізорів переповнені героями, які з насолодою смакують пінистою верхівкою високих келихів. Зрештою, популярними стали навіть пивні свята, що збирають на майданах тисячі нетверезих підлітків. Як скоро Україна пожинатиме плоди цієї нездорової традиції?

      — Як на мене, то пожинає вже зараз. Пивний алкоголізм у шкільному і молодіжному середовищі — наша реальність. Здоров'я від цього ні хлопцям, ні дівчатам не додається. У результаті, перші не можуть підтягтися на перекладині, а другі —народити здорову дитину. Від того, що п'яне зачаття нині вже норма, безпроблемні пологи стали великою рідкістю. Діти сьогодні представлені дуже хирлявим поколінням. Навіть страшно від думки, що саме вони стоятимуть невдовзі біля керма держави.

      Нездоровий спосіб життя набуває у нас рангу субкультури. Тобто суспільство добре обізнане зі сленгом алкоголіків і наркоманів, а останні, у свою чергу, перестають бути специфічним контингентом і навіть більше котируються у молодіжному середовищі, ніж тверезомислячі хлопці та дівчата. У мене, наприклад, був пацієнт, якому батьки порекомендували проконсультуватися зі мною на предмет згубного впливу наркотичних препаратів. Проблема полягала в тому, що його дівчина віддавала перевагу хлопцям, які вже сидять на голці. Очевидно, у такому стані ті здатні були її більше зацікавити як партнери. Так ось, цей закоханий почав удома імітувати ін'єкції. Тобто роздряпував собі шкіру біля вени, а вже потім ішов на побачення. Отже, йдеться про моду, субкультуру і, за великим рахунком, доволі грізну проблему нашого суспільства.

Медичний «Ефект» з наркотичним підтекстом

      — А що б ви сказали про залежність людини від фармпрепаратів? Як відомо, більшість стимуляторів, які вживають підлітки, виготовляють саме з безневинних, на перший погляд, мікстур та пігулок.

      — Це дійсно так. Я б узагалі радив людям побоюватися ліків у принципі. Перед тим як потрапити до аптек, вони проходять чотири тести в експериментах на тваринах: на гостру і хронічну токсичність, вплив на плід вагітних і онкогенність. А ось на предмет формування залежності тесту немає, і даремно. Тому все, що потрапляє на фармацевтичний ринок, відпрацьовується, так би мовити, вже на людині, тобто на пересічному споживачеві ліків. У наркології багато таких прикладів. Під час війни англійським пілотам давали фенамін, який значно прискорював реакцію льотчика в польоті. Але потім з'ясувалося, що цей препарат — наркотична речовина з властивістю викликати звикання та залежність. Подібну характеристику має також первітин, з якого у домашніх умовах шляхом нескладної хімічної обробки роблять сильнодіючий наркотичний стимулятор — «винт».

      — Цей перелік можна доповнити й ефедрином...

      — Справді, ще зовсім недавно його вільно продавали в аптеках як засіб проти гострих респіраторних захворювань та бронхіальної астми. Але потім з'ясувалося, що ефедрин здатний викликати ейфорію і формувати у пацієнтів залежність від нього. Тобто, як і всі психоактивні речовини, його вживають щоразу в більшій дозі. А потім ще й модулюють шляхом хімічної обробки в кустарний наркотик «ефедрон».

      Сьогодні лікарі часто зустрічають на практиці людей, залежних від індійських протизастудних препаратів «Ефект» і «Колдакт». Вони теж були у вільному продажу. І це при тому, що однією із субстанцій вищезгаданих пігулок є фенилпропаноламін — попередник наркотика. Виготовити останній із цих препаратів дуже легко навіть у домашніх умовах. Але річ у тім, що наслідки вживання таких стимуляторів просто жахливі. Дитина стає фактично інвалідом: порушується мова, з'являються безглузда посмішка і важка хода, тремтять руки. Нерідко батьки одразу ж біжать до нервопатологів, а ті , у свою чергу, можуть запідозрити, що в підлітка інфекція мозку чи якийсь інший грізний недуг. Насправді ж хворий вводить собі саморобні наркотики. Сьогодні є чимало підлітків віком 15—17 років, життя яких обмежується шляхом від ліжка до туалету. Їм уже навіть наркотики не потрібні. Їхнє майбутнє, на превеликий жаль, втрачено.

      — Чи може з'явитися залежність від фармпрепаратів, якщо людина просто лікується?

      — Так, якщо йдеться про самолікування. Реклама тут відіграє не останню роль. Ми чуємо і бачимо, як про пігулки вже й пісні пишуть, і вірші їм присвячують. До того ж не спеціалісти. Це найкоротший шлях до звикання. Буває так, що хвороба, яка змусила людину придбати ліки, вже минула давно, а їй кортить знову покращити свій настрій чи пережити хвилини штучної ейфорії. Для досягнення колись пережитого «щастя» збільшується доза. Далі проблеми ростуть, мов сніжна грудка.

Губить людей і пиво. Якщо не в норму

      — Більшості відомо про 45 хвилин, протягом яких дитині не шкідливо перебувати біля коп'ютера. Отож, очевидно, можна говорити і про норму горілки чи, наприклад, кави?

      — Одразу зауважу: дитячої або підліткової дози навіть слабкоалкогольних напоїв немає взагалі. Для дорослих же так звана норма настільки індивідуальна і так багато від чого залежить, що дати загальний рецепт для всієї популяції я б не наважився. Але міжнародною дозою алкоголю вважається «one drink» — один ковток, тобто тридцять грамів на добу. Норма для слабкоалкогольних напоїв — трохи столового вина за обідом або пляшка пива один раз на тиждень.

      Кава, до речі, теж — з розряду стимуляторів, тому пити її щодня і багато дуже шкідливо. Навіть якщо залежність від цього напою і не розвинеться, постійне перебування у збудженому стані ні до чого хорошого не приводить. Гадаю, однієї-двох чашок на день цілком достатньо. Більше трьох — уже небезпечно, оскільки, вибачте, «засмоктує».

      — А пивна норма теж існує?

      — Хотілося б наголосити, що пиво здатне викликати не лише залежність від алкоголю, а й купу хвороб, пов'язаних з надмірним вживанням рідини. За день без шкоди для здоров'я людина може випити біля двох літрів води. Пивні ж алкоголіки нерідко перевищують цю норму разів у шість, а то й більше. Для організму це справжня повінь, у якій він не здатний існувати. У результаті — жирове переродження серця та печінки, ниркова блокада, повна інтоксикація і, зрештою, інвалідність, а то й смерть. Тобто внутрішні органи перестають функціонувати у неприродних умовах життєдіяльності. Людині, яка більше не здатна існувати без пляшки пива, необхідно негайно звертатися по допомогу до лікаря. Тішити себе ілюзією, що пиво — не горілка,— справа безперспективна.

      Я б узагалі радив кожному з нас мати у житті якомога менше «залежностей». Ми і так багато від чого залежимо: від начальства, один від одного, чоловік залежить від жінки, яку любить, і навпаки, жінка від чоловіка, оскільки потребує надійного тилу. А коли сюди додати ще й залежність від горілки, пива, ліків, кави, тютюну...

      —...то з'ясується, що ми взагалі тотально залежні люди?

      — Причому зі спустошеним гаманцем, оскільки будь-яка залежність потребує чимало грошей.

      — Чому люди, які вже лікувалися від алкогольної залежності, нерідко знову починають пити? Невже теза «Колишніх алкоголіків та наркоманів не буває» — дійсно не вигадки песимістів?

      — Навіть коли пацієнт пройшов курс лікування, організм, що багато років поспіль насичувався спиртним або наркотичними препаратами, починає згадувати про них через рік-два. Йдеться про спокусу, яка фактично сильніша від людини. Їй всюди мариться горілка або компанія колишніх дружків. Наркоман, скажімо, нерідко починає отримувати задоволення від болю, оскільки той був його постійним супутником у роки залежності від голки. Здавалося, у житті вже все пішло на лад: є робота, сім'я. А в чоловіка раптом з'являються різкі перепади настрою, безпричинна туга, апатія. Це перші ознаки оживання тяги. Я їх називаю рецидивонебезпечними ситуаціями періоду ремісії. Тобто, якщо в людини сформувалася залежність від алкоголю, їй спиртного не можна пожиттєво, як діабетику цукру. Нашому пацієнту іноді достатньо ковтка шампанського, аби він почав надолужувати втрачене. Але з цим, слава Богу, можна боротися. Необхідно лише вчасно прийти до лікаря.

      — Кафедра наркології у Харкові була заснована понад двадцять років тому. Як вам тоді вдалося реалізувати цю ідею на державному рівні, адже, як відомо, в Радянському Союзі, за офіційною версією, наркоманів не було взагалі?

      — У своїй справі ми дійсно були першопрохідцями, адже наркологія як наука лише починала розвиватися, відокремившись від психіатрії. Поява тотальної залежності від психоактивних речовин прогнузувалася вже тоді. Нам довелося серйозно зайнятися підготовкою кадрів для всього Союзу. Зараз в Україні більшість наркологів пройшли спеціалізацію або підвищення кваліфікації. І це природно, адже фахівці, що мають справу з такою хворобою, як залежність, повинні володіти абсолютно іншими специфічними знаннями, що стосуються проблем формування деструктивних, руйнівних, форм поведінки.

      — Який період — той чи нинішній, програє за ступенем гостроти цієї проблеми?

      — Працювати дійсно було нелегко. Навіть лекцію на тему «Алкоголізм як медико-соціальна проблема» доводилося постійно переписувати. Публікації на цю тему ми друкували під грифом «Для службового користування». Такі форми ризику, як безробіття, бідність, тобто соціальний фактор, не визнавалися взагалі. Тому звинувачували в усьому лікарів, які нібито недостатньо піклуються про здоров'я пацієнтів. Сьогодні вищезгадані проблеми вже ніхто не замовчує. Якщо половина населення палить і вживає алкоголь, то шило в мішку не сховаєш. За кількістю уражених цією хворобою людей сьогоднішня ситуація значно програє тодішній. І виною тому не лише соціальний фактор. Тютюновий, алкогольний і фармацевтичний бізнес — надто прибуткова справа, тому його процвітання в Україні супроводжується могутньою наступаючою рекламою. Так не повинно бути, але, на жаль, ця проблема на державному рівні поки що не вирішується.

      І все ж природа все одно виходить на певні форми виживання. Незважаючи на те, що наркоманія, алкоголізм та інші прояви залежності перейшли у нашому суспільстві до рангу субкультури, в країні формується невеликий прошарок дітей, підлітків, молодих людей, які, всупереч обставинам, обирають для себе винятково здоровий спосіб життя. Тобто займаються спортом, здобувають освіту, серйозно переймаються своїм професійним ростом. Я бачу, що і в бізнес нині приходить багато молоді, яка здатна вижити в будь-якій економічній ситуації. Було б добре, якби держава підтримала таких хлопців і дівчат. Тобто зайнялася «інкубацією» та захистом цього поки що невеликого прошарку майбутньої еліти нації.