Спілкування Віктора Ющенка із селянами на Волині нинішнього вівторка.
Ми часто нарікаємо на владу, а я запитую себе: а хто її обирав? Чомусь ми не нарікаємо самі на себе. Навіть сьогодні ми все ще не діємо як нація, бо еволюція до «людей українських» іде дуже мляво, бо залишаємося «людьми радянськими». Ми й самі не знаємо, чого ми хочемо. Я ніколи не був песимістом, але все частіше й частіше схиляюся до думки Т. Г. Шевченка:
Погибнеш, згинеш, Україно,
Не стане знаку на землі.
Сама розіпнешся Во злобі,
Сини твої тебе уб’ють.
Історія свідчить, що в нас свої вбивали і різали своїх, а це вже — на генному рівні. Ми таки незбагненний народ, бо з незбагненною тупою впертістю голосуємо за минуле, підтримуємо політичні сили, на прапорах яких кров мільйонів безневинних людей: розстріляних, повішених, закатованих, заморених голодом, підступно знищених спецслужбами. Бо голосуємо за антиукраїнські політичні сили, які зневажають мову українців, сіють ворожнечу і розбрат, авантюрою хочуть захопити владу. Дуже помітний розгул антидержавних сил. На тлі всіх наших негараздів, злиденності й убогості нашого буття первинною є одна справжня криза — криза людини і моральних цінностей. Наша історія нас нічому не вчить. Тут доречно згадати слова Симона Петлюри: «Зовнішній ворог був би нам не страшний, коли б ми перемогли ворога внутрішнього, незгоду між собою, та мали б більше почуття відповідальності перед Україною». Сьогодні так звана політична боротьба схожа на отаманство, на анархію (різні блоки свого імені).
Відомо, до чого довело Україну отаманство в 1918—1922 роках. Помітно, що і сьогодні в багатьох політиків немає державного розуму, переважає особисте бажання необмеженої влади будь–якою ціною. Ми ще не можемо відрізнити істину від фальші, зерно від полови.
Ось у чому проблема. У 2004 році з великими труднощами обрали Президентом України В. А. Ющенка. Логіка підказувала, що на двох попередніх виборах до Верховної Ради України потрібно було голосувати за партію, яка його підтримує, а ми всупереч усілякій логіці голосували за тих, хто чинить шалений спротив Президентові, який обрав європейську і євроатлантичну інтеграцію. Треба речі називати своїми іменами і не слід лукавити, що наш народ мудрий. Мудрістю тут і не пахне. Про це треба говорити, бо на Ісуса такий «мудрий» народ плював і вимагав розіп’яти його. Воістину як у Біблії: «Нема пророка без пошани — хіба тільки у вітчизні своїй, та в родині своїй». У глобалізованому світі ми опинимося на узбіччі світового прогресу. Доречно згадати Ліну Костенко:
Все людство вже збулось,
Лиш ми іще на старті.
Позачергові вибори до Верховної Ради України 30 вересня 2007 року засвідчили, що 43 відсоткам українців байдуже, яку долю для України, їхніх дітей, онуків і правнуків оберуть безвідповідальні політики. Вашингтона ми діждалися, але йому потрібна допомога. В Україні немає потужної підтримки Президента, справжньої демократичної більшості у Верховній Раді. Після проведення останніх виборів до Верховної Ради утворилася специфічна більшість із двох партій. БЮТівці взяли курс на обмеження президентських повноважень, на широкомасштабний наступ на Президента. А ми що робимо? Ще більше підсилили олігархічний блок Юлії Тимошенко і хочемо, щоб було добре, спостерігаємо, як Президент викручуватиметься. Зважте, як йому в таких умовах виконувати свою програму? Так не буває. Чи логічно було підсилювати авантюрного та егоїстичного лідера? Не було ніякої логіки. Треба було голосувати за президентську партію «Наша Україна» і дати на його підтримку 300 голосів. Тоді була б стабільність і поступальний рух у Європу.
Використавши таку підтримку, Ю. В. розпалила політичне багаття, підкидала полінця у вигляді блокування судів, чинячи шалений спротив виділенню коштів на вибори.
Що виробляла Ю. В. після своєї відставки у 2005 році? Не проголосувала за бюджет 2006 року, натомість підтримала відставку Ю. Єханурова, спровокувала дострокові вибори 2007 року. В Україні з’явився реальний привид Катерини III. Вона хоче вкинути країну в хаос і безлад. Мета — захопити владу. Для неї головне — абсолютна, авторитарна, необмежена влада, всіх підім’яти під себе. Все це вже було. Гітлер так само йшов до влади і куди завів німців — відомо. Авантюрний і провокуючий стиль у політиці для Юлії Володимирівни визначальний. Рівень політичної культури дуже низький: приниження, образи, іронізування, шельмування.
Чим же причарувала багатьох дама з косою? Чим пояснюється «всенародна любов» до неї? Свого часу всі переживали синдром Кашпіровського, а сьогодні багатьох захопив синдром Тимошенко і нічого більше. Час вилікує цей синдром, прийде розуміння і прозріння. Популярність Ю. В. зросла завдяки розтиражованим багатомільйонним глянцевим портретам «щирої» українки в намисті. Ю. В. прикормила також багатьох 1000 грн., і народ клюнув на макуху. Та, дякувати Богу, синдром Тимошенко йде на спад. Люди потроху починають розуміти авантюрну політику цієї леді. У її партії все сфокусовано на ній. Усі працюють на неї. Для чого було сказано: Росія може пишатися своїм президентом? Чим? Бо їм обом властивий авторитарний стиль керівництва. Це дуже прозорий натяк на те, що в нас Президент не такий. А я хочу сказати інше: саме Україна може пишатися своїм Президентом. Нас закликали, нам втовкмачували, що треба вчитися жити в «мудрого» Леніна. А я кажу, що нам треба вчитись у мудрого Ющенка. Пані Тимошенко, на відміну від В. А. Ющенка, демонструє не демократичні цінності. Вона — генератор постійних інтриг і звинувачень. Нічим не можна виправдати її вказівку блокувати виступ Президента у Верховній Раді. Саме вона та і її фракція спровокували 2 вересня 2008 року розпад коаліції, затіяли безперспективну боротьбу з Президентом, не виконали коаліційну угоду, не виконують рішення РНБО.
Амбіційне «я» засліплює Тимошенко. Віктор Ющенко з усіх сил намагався задіяти нафтогін «Одеса—Броди» в інтересах України. Прем’єрка ж зруйнувала цю титанічну працю, назвавши цей проект корупційною схемою, звинувативши одразу п’ятьох президентів. З іншого боку, ми бачимо прагматичну, помірковану, послідовну, чітку і зрозумілу політику В. А. Ющенка: європейський вибір, входження у європейські структури, європейський рівень життя. Він замахнувся виправити помилку Б. Хмельницького і привести Україну у велику сім’ю європейських країн. Історія залишила нам свідчення, що Богдан «кричав, як божевільний і несамовитий, що треба відступитися від Москви». Цей моторошний крик зі смертної постелі — усвідомлення і трагедії суспільства, і своєї власної вини.
Ось чому чиниться шалений спротив Президенту. Сьогодні вже дуже помітне гуртування антипрезидентських сил. Тут задіяно все, особливо антиукраїнські, антидержавні сили всередині країни. Росія робить усе, щоб дискредитувати українського Президента. Згадую Шевченкове:
Ой пожали б, якби були
Одностайне стали.
На стали, не підтримали свого Президента, «Нашу Україну». Віктор Ющенко хоче будувати справді демократичне суспільство на довірі, повазі, свободі, відповідальності. Сила його в поміркованості, послідовності й мудрості.
В. Путін був на вершині влади два терміни. Перейшовши прем’єром, він не вимагає перерозподілу влади, не воює з Медведєвим. Йому вистачає повноважень. Українській Прем’єрці все мало і мало повноважень.
Є протистояння між Прем’єром і Президентом. Прем’єр зруйнувала крихку довіру, яка була між ними, не один уже раз і має подати прохання про відставку. І все стане на свої місця. Так робиться в демократичних країнах. Мене мій Президент влаштовує. Він мене надихає і окрилює. Я йому довіряю і ним живу. Знаєте, в чому я глибоко переконаний? Ющенко не програє ніколи. Програють Україна і українці. Без нього Українська держава не відбудеться.
Його треба чути й розуміти. Якщо українці пройдуть той шлях, що запропонував Ющенко, то стануть сильною, організованою і згуртованою нацією, яка зможе подолати будь–які труднощі. Ми подолаємо перешкоди, які не могли вирішити століттями.
Ми всі приречені дбати про свою державу, про свою етнічну мову, про об’єднання суспільства. Не потураймо інтригам, чварам, взаємопоборюванню, лицемірству, брехні, відступництву, зраді. Наша сила в монолітності, єдності, організованості та згуртованості. Наступу на наші національні цінності слід протиставити монолітне єднання всіх патріотичних сил, які зможуть повернути й утвердити їх.
Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>
На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>
Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>
Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>
Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>
