А на зупинці — грабіжники з пістолетами стоять...

«Доларом клянуся!»

... Прудка «маршрутка» звично «підрізала» тролейбус, заверещала гальмами й вкляк­ла на черговій зупинці. Двері розчинилися, й до напівсонного салону увіпхалися... троє лобурів у чорних масках на пиках та з пістолетами в руках. Один націлив зброю на сполотнілих пасажирів, інший — на водія. «Ану заткни йому пельку!» — перекрикуючи хіт із «шансону», показав один із них на приймач. А коли в салоні нарешті стихло, гаркнув: «Усім залишатися на своїх місцях! Це напад! Гроші й коштовності на бочку!»

Водій почав обурюватися. Мовляв, що за базар в натурі... І відразу отримав по пиці — вільною від зброї рукою «фантомас» вліпив йому дзвінкого «ляща» й визвірився: «Жени «бабки»! І швидше, бо матимеш у голові зайву дірку! Що ти рухаєшся, як вагітна воша?!» — тицьнув тому під самісінький ніс пістолет. Один із зухвальців забрав «касу» у водія, ще один у цей час спритно оббирав пасажирів. Не панькаючись, відбирав гаманці, а декого змушував зняти й віддати золоті прикраси та мобільні телефони. Третій у масці тримав усіх під прицілом пістолета. Обібравши переляканих пасажирів майже до нитки, нападники побажали їм щасливої дороги, вскочили в іномарку із заляпаними номерами і швидко зникли з місця пригоди.

Цю історію автор на власні вуха почув на Центральному базарі Донецька від кремезної тітки, яка чистила й тельбушила пеленгаса під голосне нявчання приблудних котів. Кілька потенційних покупців слухали оту останню міську новину.

«Може, ото кіно знімали?» — недовірливо запитав хтось. «Тю на вас! — гримнула тітка одночасно на котів, які продовжували верещати під ногами, і на наївних слухачів. — Я вам доларом клянуся — то був напад серед білого дня! У моєї молодшої сестри, яка тоді перебувала в «маршрутці», гади забрали не тільки гроші, а й сумку з продуктами. Бодай вони ними вдавилися!»

«О! На тому тижні мій кум теж потрапив під таку самісіньку «роздачу». Забрали в «маршрутці» гроші й «мобільник». Крім того, ще й у «диню» отримав. Тепер зуби, бідолаха, ремонтує», — радо підхопив тему один дядько. «Хоч не живи, їй–бо! Пішки не пройдеш, а тепер уже й у транспорті нас дістали!... Куди та міліція дивиться?» — висловив думку інший.

Привид «фантомасів» ходить Донецьком

Подібні розповіді про озброєні напади на «маршрутки» на міських вулицях останнім часом у Донецьку й справді почастішали. Спершу розповідали про потерпілих пасажирів із «маршрутки» № 35. Потім така доля буцімто спіткала й «маршрутку» № 41. Потім ще якусь. Незмінною була одна деталь — незнайомців було троє, усі в чорних масках і з пістолетами. Все інше вже залежало від фантазії оповідачів. Один божився, що «фантомаси» попередньо гналися за «маршруткою» і навіть стріляли по колесах. Інший — що нападник для більшого страху вистрелив у дах «маршрутки», звідки на голови пасажирів посипалися уламки ліхтаря. Так само збройні пограбування пасажирів, за версіями «очевидців», відбувалися у різних районах Донецька — в Кіровському, Петровському, Ленінському.

Місто гуло, як вулик, і емоційне та водночас категоричне запитання «Куди міліція дивиться?» було вже замість «здрастє». І на адресу правоохоронців, які, мовляв, ловлять не злочинців, а ґав, звинувачення посипалися, як із мішка. У цій ситуації міліціонерам і справді було непереливки. Тим більше що вони вже втомилися спростовувати чутки про невловимих грабіжників. Власне «журналістське розслідування» розпочали навіть кілька місцевих ЗМІ.

Керівник прес–служби Донецького міського управління міліції Марина Голдинська постійно спростовувала чутки про «маршрутки»: «Ніяких пограбувань «маршруток» у Донецьку не було. Ситуація перебуває під контролем. Усі чутки та паніка — безпідставні». А потім правоохоронці змушені були спростовувати не лише факти нападу на пасажирів «маршруток», а й відвідувачів кафе та ресторанів (з’явилися розповіді й про пограбування в крутих «кабаках»). Відповідальність за твердження про те, що нині в Донецьку не зареєстровано жодного подібного випадку, взяв на себе начальник міської міліції Віктор Дубовик. А згодом — ще й міський голова Донецька Олександр Лук’янченко.

Прокоментувати для «УМ» ймовірність появи «фантомасів» у міських «маршрутках» погодився один із компетентних експертів — досвідчений оперативник: «По–перше, погодьтеся, у донецькі переповнені «маршрутки» не кожен грабіжник залізе. А по–друге, заможні люди у громадському транспорті не їздять. А заради тих кишенькових грошей, які мають при собі пасажири «маршруток», та кількох золотих прикрас і «мобільників» ніхто ризикувати не захоче».

Звідки дзвін?

Позавчора міліції вдалося знайти одного «реального потерпілого» внаслідок отих чуток. Як повідомили «УМ» у прес–службі Донецького міськуправління міліції, ним став 23–річний мешканець Кіровського району, який написав заяву до міліції. Мовляв, «газель», у якій було семеро пасажирів, перепинили двоє типів у формі інспекторів ДАІ і, погрожуючи зброєю, відібрали гроші та золоті прикраси. Сам заявник стверджував, що в нього відібрали 50 гривень і золоту обручку. Проте трохи згодом донеччанин «розколовся» — він наплів усе після перепою, бо хотів «пожартувати» на популярну нині в місті тему. Зараз вирішується питання про порушення проти «жартівника» карної справи за ст. 383 КК (завідомо неправдиве повідомлення про здійснення злочину), що передбачає позбавлення волі до двох років.

Правоохоронці також додають, що з’явилися чутки про збройні напади не на порожньому місці, а після недавнього зухвалого пограбування одного з банків у центрі міста, де троє нападників у масках досить невимушено розбагатіли на 300 тисяч гривень («УМ» повідомляла про цей напад). Не забуваймо і про фінансову кризу. Розчарувавшись у банках, городяни переважно забрали звідти свої заощадження і зробили вибір на користь так званого «дом­інвестбанку»: кошти стали тримати вдома. Цього, здається, тільки й чекали квартирні злодії, а тому нині в місті спостерігається стрімкий ріст подібних крадіжок. Не довіряючи банкам, люди тепер бояться залишати гроші і вдома. Невже носити їх завжди при собі? Хтозна... Але тоді гаманець і кишені мають стати такими собі міні–сейфами, з якими не впорається ні кишеньковий злодій, ні досвідчений «ведмежатник».

Цікава деталь. Оця ідея про кишені–сейфи, що прийшла кілька днів тому мені в голову, здалася непоганою темою для карикатури. За символічний могорич автор «продав» її знайомому художникові–карикатуристу і на якийсь час забув про неї. А днів через два зателефонував приятель: «Ти чув? У Донецьку з’явилася фірма, що шиє на замовлення костюми з кишенями–сейфами. Уявляєш! Їх навіть автогеном не візьмеш. Це, мабуть, щоб тепер у «маршрутках» можна було спокійно їздити... Може, щось напишеш про це?».