Приватні перевізники в Луганську до останнього часу боролися за свої інтереси більш–менш цивілізовано: завчасно виставляли свої умови, виходили на пікетування міськвиконкому, вели переговори. І навіть коли пару разів розпочинали страйк, попереджали про це хоча б за день. У п’ятницю ж «війна» почалася без будь–якого попередження. Кореспондент «УМ», простоявши з півгодини на зупинці й провівши поглядом пару порожніх мікроавтобусів, вирішив пройтися до кінцевої зупинки, де зазвичай «кучкуються» водії зі своїми сталевими «кіньми».
«То, може, на рибалку? — почулося при найближенні до водіїв. — Та ні, давай візьмемо горілки й до мене поїдемо...». Водії підтвердили, що у них страйк, але в деталі вдаватися не стали. Можливо, тому, що в нинішній ситуації, коли підприємства почали скорочувати людей і робочий тиждень, вимоги більшої вартості проїзду виглядають не надто високоморальними. Тим паче що ціна на пальне з часів останнього підняття тарифу впала у півтора раза. Не виключено, що страйк перевізників простимулював міський голова Сергій Кравченко. Напередодні він організував велику прес–конференцію, на якій заявив, що більш як на 25 копійок (за нинішніх 1 грн. 50 коп.) він підняти ціну проїзду не дозволить.
Цікавий момент. Преса і навіть деякі посадовці, відповідальні за роботу міського транспорту, неодноразово вказували, що багато мікроавтобусів на найбільш «ласому» маршруті №155 працюють без ліцензій і сплати податків. Автору цих рядків, якому довелося пішки пройти вздовж найбільш жвавої транспортної магістралі Луганська, окрім автобусів міського комунального автопідприємства, по дорозі зустрічалися машини винятково 155–го маршруту. Що це могло б означати?